Чемпіонат світу з футболу в Катарі завершиться за тиждень, уже є півфіналісти – чим не привід поговорити про уроки нового мундіалю?
Насправді за попередні тижні стільки писали про геополітику, роль Катару, специфічний клімат, «мильну оперу» у таборі бельгійців та німців (які пересварилися по ходу турніру), що сам футбол ризикував опинитися трохи на задньому плані.
Зрозуміло, важко не помітити, що на Мундіалі «другу молодість» переживає Ліонель Мессі а Кіліан Мбаппе показує, що він у майбутньому буде штурмувати рекорди аргентинця.
Але сталося ще дещо цікаве. Точніше, не сталося, і от це якраз найпримітніше.
По-перше, констатуємо: Катар-2022 не став вітриною якогось нового футбольного стилю, як інтерівське катеначчо, барселонська ставка на контроль м'яча і короткі паси чи нідерландський «тотальний футбол». Все як завжди: команди грають, пасують, намагаються забити і не пропустити.
Втім, деякі тактичні зміни таки є. Наприклад, схоже що більшість команд нарешті покинули схему 4-3-3, мода на яку колись з'явилася завдяки Барселоні імені Мессі і Хосепа Гвардіоли. Так само забута «тікі-така» з короткими пасами низом – на неї чекайте в січні, коли «Манчестер Сіті» на поле вийде. Поки дивіться на багато боротьби у центрі поля.
А що натомість? Аргентина, Бразилія та інші цілком технічні збірні будували атаки через розрізні паси з центру поля. Особливий шик – коли передача йде «між лінії», де півзахисник вже не опікає нападника, а захисник до нього ще не добрався. Так, наприклад, роздає суперасисти Ліонель Мессі.
Не цураються команди і навісів у стилі «хто вище б'є, той краще грає», французи, нідерландці та марокканці цілком собі забивали верхові м'ячі. Олдскул повернувся.
Помітьте, ні слова про Суперфорвардів, Які Особисто Вирішують Долі Матчів. Грати в захисті на мундіалі вдається майже всім (а кому ні, той вилетів на груповому етапі), тож не лишається дірок, через які умовний Жоао Феліш може пройти півполя і реалізувати вихід сам на сам.
В результаті французи, маючи супертріо Жиру-Грізманн-Мбаппе, забивали англійцям після: а) дального удару, б) навісу. «Всі навчилися оборонятися», пам'ятаєте цей коментаторський штамп?
Але не хвилюйтеся, збірні не стали безликими. Насправді звичні 4-4-2 чи 4-5-1 давали тренерам купу можливостей побудувати індивідуальні команди.
Наприклад, японці відчутно робили ставку на швидкість: їхні шустрі гравці вибігали у блискавичні контратаки, і ті ж німці з іспанцями не встигали їх ловити. Бо щоб забрати у японця м'яч, його треба спочатку наздогнати, еге ж?
Марокканці брали своє завдяки суперорганізованій обороні (один пропущений гол у п'яти матчах, як вам?) і центру поля. А щоб проходити суперників при контратаках використовували прямо-таки бразильську техніку: марокканці іспанцям і поміж ноги прокидали, і «хитали» їх, фінти різні виконували.
Аргентинцям і французам, наприклад, допомагали тренерські рішення: Ліонель Мессі та Антуан Грізманн стали скоріше атакувальними півзахисниками, які передовсім роздають гольові паси. До речі, ці дві збірні фактично відродили нам позицію плеймейкера, про якого почали забувати через 4-3-3. А взяти гольову комбінацію бразильців у матчі з хорватами? Краса ж!
Ще мундіаль у Катарі – перший за багато років «воротарський» турнір. Хлопці в рукавицях тут ставали головними героями нарівні з нападниками. Наприклад, два відбиті пенальті Войцеха Щенсни допомогли Польщі прослизнути у одну восьму завдяки різниці м'ячів. Хорват Домінік Лівакович тягнув удари з гри, відбивав післяматчеві пенальті – і от його команда у півфіналі.
Аргентинці теж там – багато в чому завдяки воротарю Еміліано Мартінесу. Він потягнув два удари нідерландців з позначки. Беремо і рахуємо: без них рахунок був би 2:3 на користь «оранжевих», а не 4:3. Команда двох Ліонелів – Скалоні та Мессі – вже пакувала б валізи.
До речі, про кіперів: можливо, мундіаль нарешті відучить тренерів практикувати розіграші м'яча через перепасовку воротаря з парою центральних захисників? Австралійці після цього отримали гол, іспанці – втрату м'яча, гол та виліт.
І друге, чого не сталося. Пам'ятаєте, на груповому етапі, під враженням від гарних виступів Еквадору, Марокко, Гани та інших, багато говорили про «неєвропейський» чемпіонат? Експерти знаходили різні причини, чому африканські та азійські команди виступають краще за європейські. Наприклад, клімат для них звичніший, або рівень футболу просто підріс.
Так от, у півфіналі все одно дві європейські збірні, одна з них (самі здогадуйтеся, яка) – головний претендент на перемогу. Так, марокканці вибили Іспанію та Португалію, але у Європи є Хорватія, котра відправила додому японців та самих бразильців.
До того ж, «підростанню» африканських та азійських збірних є цікаве пояснення. Ключові їхні гравці виступають у європейських чемпіонатах, набираються там досвіду і стають зірками. Не будемо витрачати час на лекцію про роль легіонерів: уявіть нашу збірну з Зінченком, Миколенком, Малиновським і Яремчуком – і без них.
Але до японців нам ще далеко. У них лише п'ятеро збірників грають удома, решта – в Бундеслізі, Примері, АПЛ. Насправді Японія зараз «західноєвропейськіша» команда, ніж збірна України, де легіонерів таки менше.
Збірна Марокко, звісно, відстоює честь Африки і все таке, однак її лідери – севільці Ясін Буну та Юссеф Ен-Несірі, лондонець Хакім Зієш і парижанин Ашраф Хакімі (якщо брати клубну прописку). Тренер збірної шукав гравців і у менш іменитих французьких клубах, через що виник навіть невеликий конфлікт у роздягальні: «місцеві» вважали «заїжджих» футболістів недостатньо патріотичними.
Зазвичай усі плюються у таку глобалізацію: мовляв, немає більше автентичного бразильського чи німецького футболу. Але тренерам (і вболівальникам) все може видаватися не таким однозначним. Адже навколо досвідчених легіонерів будуються міцні збірні без традиційних проблем на зразок схильності бразильських команд забувати про захист.
Словом, зараз немає сенсу протиставляти Європу та решту футбольного світу. Лишається тільки насолоджуватися футболом. Попереду – чотири вирішальні матчі!
