Зустрічайте новий феномен: всі рвонули озброюватися.
Серйозно, новини на ринку військової промисловості нагадують кадри з магазинів 31 грудня у довоєнні часи, коли розмітали все, від горошку до туалетного паперу.
Тут історія схожа. Аргентина, яка востаннє воювала з кимось у 1982 році (за Фолклендські острови з Британією, невдало), хоче придбати винищувачі F-16. Греції потрібна бронетехніка, Норвегія купує нову партію танків і САУ, Іспанія зібралася доброньовувати свої «Леопарди» і так далі.
Халепа в тому, що деякі країни через це не хочуть надавати зброю Україні. Наприклад, Іспанія не відправлятиме «Леопарди-2», хоча з сусідів у них – партнери по НАТО Франція та Португалія і доволі стабільне Марокко (а якби й нестабільне, то Гібралтар ще ніхто не скасовував). Нідерландам теж потрібні їхні 18 танків, хоча ризик нападу Бельгії та Люксембургу зараз мінімальний. Словом, усім раптом знадобилася купа озброєння.
Хоча реальні ризики є тільки для трьох балтійських країн, Фінляндії та Польщі. Можна +/- додати Швецію та Румунію (мають морський кордон з росією і окупованим Кримом відповідно). Ну, і Грецію, у якої дуже складні стосунки з Туреччиною, а покладатися на захист НАТО складно, бо турки теж там!
Тож у їхньому випадку масові закупівлі виправдані на 100%. А решті навіщо? Хм, причин може бути кілька.
- По-перше, уряди схильні робити те, чого хочуть їхні громадяни, і військових тем це теж стосується. Зрозуміло, після 24 лютого у нідерландців чи італійців є підстави хвилюватися. І президенти та прем'єр-міністри мають їх заспокоїти чимось очевидним: новими танками чи БМП. Аби показати, що їхна країна в безпеці.
Це пояснює, чому Іспанія, Нідерланди чи Німеччина переймаються боєздатністю своїх армій, хоча зараз їм нічого не загрожує. Уряд просто не зможе пояснити виборцям, чому вони віддали багато техніки. А вона ще й коштує грошей. Тобто хто дає 30 танків Україні, матиме десь узяти нові, вже за рахунок податків простих іспанців чи італійців.
І так, з раціонального погляду тим же Італії та Німеччині вигідніше віддати Україні купу бронетехніки, аби наша країна швидко перемогла і війна перестала шкодити європейській економіці. Але як пояснити це громадянам, частина з яких вірить, що війну можна завершити і так, якщо сісти і домовитися?
- По-друге, країни раптом зрозуміли, що у світі, де якась країна може просто так взяти і напасти на сусіда, мрії про мирне ХХІ століття пора забувати, тому хто недостатньо озброєний, той хоче наверстати.
Наприклад, ті ж Британія та Франція в разі чого будуть захищати союзників із НАТО, статус регіональних лідерів зобов'язує. Тому треба готувати збройні сили до масштабних боїв, а не тільки погонь за терористами.
У випадку держав, які претендують на місце регіональних лідерів, нові круті літаки чи танки можуть бути ще й питанням престижу. Чого варта історія з бразильцями, які купили авіаносець, аби довести свою велич (але він виявився настільки проблемним, що довелося втопити).
А поспішати всім доводиться, бо військові заводи, як виявилося, працюють повільно. Наприклад, норвежці зараз замовили танки у німців, а перші машини отримають аж за 3 роки.
У Другу світову виходило швидше, але там вся промисловість і бюджети працювали лише на оборону. Тому та ж Данія чи Чехія і купують винищувачі F-35 прямо зараз.
Бо хтозна, чи не знадобляться вони у 2030-му році, якщо світ такий небезпечний? А тоді замовляти їх буде пізно.
