Тут у мережі виникла міні-дискусія: якщо Польща купує південнокорейські танки, то чому Україна не може знайти гроші і теж придбати?
У коментарях винним називали Сергія Притулу (задорого супутник купував) і Офіс Президента (бо гроші пішли на телемарафон). Через стислість дискусії дивом не добралися до Петра Порошенка, якось навіть несправедливо. Він все-таки президентом був!
Так от, у реальності навіть якби всі українці скинулися б по тисячі, і вийшло б десь 40 мільярдів гривень (плюс, ще Притула додав би, Єрмак там з Подоляком…), на них не купиш жоден корейський танк.
Хитрість у тому, що військова техніка – не зерно, яке продають на біржах, і можна просто прийти туди, зробити замовлення та забрати 50 танків. Тут все просто: щойно український аграрій продав збіжжя посереднику, той може везти його хоч китайцям, хоч уругвайцям або засісти з ним удома і точити самому. Аграрій голосу в цій справі вже не має.
З технікою складніше. Оскільки це стратегічні товари, то компанії-виробники можуть їх продавати лише з дозволу держави. І не на абстрактний «загальний ринок», а конкретному покупцю. Не пройде навіть варіант з перепродажем. Країна-виробник має право заборонити власнику передати кудись техніку свого виробництва.
(Зрозуміло, для чого придумали цей механізм. Будь-якій державі невигідно, якщо її зброя потрапить до рук недружньої країни, де її використають проти виробника або його союзників. Умовно, де гарантія, що південнокорейські танки транзитом через венесуельську фірму-прокладку не опиняться в КНДР?)
Працює це так: якщо німецька фірма хоче продати партію БМП «Мардер» якійсь країні, їй потрібна експортна ліцензія від уряду. Він може її дати або відмовити без жодних пояснень (так, до речі, і сталося, коли Україна хотіла купити «Мардери» і танки «Леопард»). А коли Іспанія хотіла передати ті-таки «Леопарди» нашій країні, їм знову довелося просити дозволу у німців (безрезультатно).
Тож той факт, що у Південної Кореї є танки, БМП і сучасні самохідні гаубиці, Японія має не менший арсенал, у шведів знайдуться бойові літаки, у Оману є британські танки «Челленджер», а його сусідиволодіють сотнями БМП-3, і все це потрібно Україні, не означає нічого.
Їх не вийде купити на ім'я панамського офшору у приватної компанії та переправити в Україну. Потрібні дозволи від урядів, а їх не буде.
Бо, наприклад, Південна Корея явно не хоче дратувати росію і її друга – Китай. Зрозуміло чому: вони мають вплив на КНДР. Тому Сеул не постачає нічого Україні, зате Польщі продає бронетехніку сотнями штук.
Японія, наприклад, дуже обережно ставиться до виходів за межу нейтралітету і сама озброюється, щоб захиститися від Китаю та КНДР. Арабські країни не надають Україні військову допомогу: вочевидь, стосунки з рф для них важливіші.
З цієї ж причини наша країна просто не могла отримати винищувачі F-16 у 2016 чи 2021 році. Гроші може і знайшлися б (а сама покупка стала би крутим піаром для кожного з президентів), але США їх банально не продали б, бо діяла політика «не дратувати росію».
Тому поки отримати важке озброєння Україна може лише від союзників, які готові допомагати. А у майбутньому треба розвивати економіку, аби купувати зброю, заводити надійних партнерів, які її постачатимуть, а ще важливіше – розвивати свій ВПК і виробляти ракети, дрони та багато іншого в Україні. Точніше, це треба було робити у минулому, але що вже вдієш зараз?
