Верховна Рада заборонила російську музику в публічних місцях, імпорту книг з рф – бан. Здається, що наступним кроком у нашій дерусифікації стане щезання російських авторів зі шкільних та університетських програм. І ніхто від цього не постраждає, адже коли розібратися, наявність там Пушкіна чи Блока – спадщина СРСР, джерело конфліктів у наших школах, а ще їх можна спокійно замінити.
Отож, аргумент перший, раціональний: російських авторів у наших навчальних програмах було непропорційно багато, якщо порівняти з тими ж американськими чи британськими.
Це було б виправдано, якби рослітература дійсно посідала таке панівне місце у світі. Наприклад, якщо вчитимете філософію, там добру третину програми займатимуть давні греки. Бо Платон, Сократ, Діоген, Аристотель. Але тут не той випадок. Адже популярність Толстого і Достоєвського різко падає у країнах, де не говорять російською.
Умовно, люди вчать англійську, щоб дивитися «Друзів» і читати Шекспіра, корейську – аби слухати їхню музику та розуміти серіали. Сумніваюся, що багато поляків, американців чи індусів студіюють російську, щоб читати Пушкіна в оригіналі. Вердикт: велич російської літератури перебільшена.
Або ж сенс у такій її перевазі є, якщо ми хочемо бути у спільному культурному просторі з росією. Схоже, в цьому і секрет формату наших програм. Ясна річ, у СРСР Пушкіна мали читати від Ужгорода до Бішкека, аби утворювалася нова спільнота, радянський народ зі спільною культурою і відсилками. А українська влада з 1991 року приязно ставилася до москви і не хотіла рвати зв'язки, зокрема і освітні. Однак навіщо нам це зараз?
Аргумент другий, ідеологічний. Хитрість у тому, що скільки не кажи про «мистецтво поза політикою», воно якраз формує у людей уявлення про світ, заодно ділячи його на «хороших» і «поганих». Чудовий приклад нам дає фільм «Хоробре серце». Якщо хтось знайомий з тим історичним періодом лише за ним, то зробить висновок: шотландці – мирний і шляхетний народ, англійці – монстри та загарбники, а їхній король наказує лучникам накривати залпами поле бою, де зійшлися врукопашну свої і чужі. Бо, мовляв, у нього в запасі є резерви.
Спойлер: все було складніше. Шотландці були далеко не котиками, вони не раз нападали на Англію, і взагалі у Середні віки всі регулярно воювали з сусідами, це було нормою. Князь Святослав у Візантію теж ходив не бурячками торгувати. Доказів якоїсь особливо жорстокості англійців (за стандартами тих років) – немає. Як і стрільби по своїх: у реальності лучники хапалися за сокири та молоти і йшли врукопашну разом з піхотою. І взагалі це була не війна двох народів (тоді таких понять не існувало), а, фактично, змагання династій за шотландський трон. Історичний король Едуард І був реформатором, зібрав постійний парламент, і взагалі цілком нормальний правитель для Середньовіччя.
До речі, зі схожої причини Нетфлікс знімав з показу фільм «Віднесені вітром». Мовляв, там надто позитивно зображене життя на плантаторському Півдні США, раби задоволені своєю долею, а коли їх звільняють, лишаються з господарями. Допустімо, у кіно про піратів їх теж романтизують, але «відбілення» рабовласництва потім впливає на американську політику, коли люди бігають з прапорами Конфедерації і влаштовують заворушення.
Так от, російська література у абсолютній більшості випадків діє як «Віднесені вітром». Умовно, бали, розкішні прийоми, Андрєй Болконскій закохується в Наташу Ростову, Бородіно, поети шукають себе, безтурботне життя в Криму, пригоди на Кавказі й усе таке. «За кадром» лишається те, що формує суть наших історичних претензій до росії, як-то імперська політика, заслання, русифікація, репресії проти українців, поляків та інших, ба навіть кріпацтво.
Аргумент третій, моральний. Допустімо, ви таки вирішили, що культура поза політикою і лишили російських авторів у програмі. Тоді отримаєте великий когнітивний дисонанс серед дітей.
Тому що от як вчителі або батьки будуть пояснювати школярам, що росія – наш вічний ворог, з яким не треба мати нічого спільного, але 12 балів дитина не отримає, якщо не вивчить монолог Євгєнія Онєгіна? А потім ще треба буде підготувати реферат про поетичні прагнення російської інтелігенції на початку ХХ століття. «Срібна доба» ж! Здається, ми тоді подаватимемо молоді сигнал: «російське» не означає «вороже», просто у 2022 році «щось сталося».
А далі неминуче частина батьків вимагатиме прибрати російських авторів, хтось за них триматиметься, і матимемо конфлікти у школах. Воно нам треба?
Агрумент четвертий, конкурентний. Якщо ми припускаємо, що література має виховати почуття смаку і навчити дітей хорошому, то проблем узагалі немає. Замінюємо твори на іноземні, матеріалу – море:
  • Треба колосальний роман про обов'язок, добро і зло, велике чисте кохання, з філософією, моральними повчаннями і екшном – ставте у програму «Знедолених» Віктора Гюго. Тим більше, його екранізували купу разів.
  • Треба щось про злочин і кару, відповідальність і те, що робить людину сильною або слабкою? Беремо «Вбити пересмішника» Гарпер Лі. Один із найзнаковіших романів американської літератури, між іншим! 
  • Потрібен просто пригодницький роман, аби діти читали, як герої махають мечами і рятуються від лиходіїв? Роберт Льюїс Стівенсон вам у поміч! «Острів скарбів» точно знайомий усім, ще є «Чорна стріла» (між іншим, там чи не вперше з'являється проблема відповідальності, коли чийсь хоробрий вчинок випадково завдає комусь чимало біди). А Жюль Верн?
  • Оповідання про любов, аби всі плакали, п'ючи чай на підвіконнях у зимову ніч? Можна того ж Андре Моруа почитати, і все буде.
  • Вірші? Навскидку: Ред'ярд Кіплінг. Здається, єдиний британець, який Нобелівку за поезію отримав.
  • А ще ж можна приділити увагу літературам країн, які нам допомагають, але ми про них дуже мало знаємо. Наприклад, Литви, Латвії, Естонії, Швеції, Канади, Чехії. Не зайве буде глянути і на Азію хоча б у форматі «скороченого переказу». От Корея і Японія посідають чільне місце у світі, мабуть же у них і письменники завелися за цей час. А ще ж є Латинська Америка з Маркесом і Борхесом. Є з чого складати програми, списки читання на літо та теми для рефератів.
Словом, буде вам і дерусифікація, і вдосталь літератури.