Минулий тиждень дав одразу два розкішні приводи згадати про КНР. Спочатку там відбувся з'їзд партії, де Сі Цзіньпіна вкотре обрали генеральним секретарем (серйозно, наче про СРСР говоримо). Потім ті, хто ведуть твітер-акаунт Петра Порошенка, привітали з цим китайського вождя, за що заслужено відгрібали у соцмережах. Передовсім від самих же прихильників Порошенка, що насправді просто прекрасно, адже симпатики політика, які критикувати його за помилки, мотивують змінюватися на краще. Так тримати!
Але мова не про це. Для балансу відзначимо, що у Офісі Президента так і не відмовилися від спроб залучити Китай у ролі гаранта безпеки для України. І здавалось би, КНР прямим текстом каже, що підтримує росію, а ще допомагає їй обходити санкції. Однак можна припустити, що офіційний Київ сподівається вибороти прихильність Пекіна. Наприклад, наші дипломати не підтримали резолюцію про китайські злочини проти уйгурів.
Так от, на думку автора, нічого з цього не вийде.
Просто тому, що Україна потенційно має три аргументи, аби залучати на наш бік союзників: ідеали демократії та суверенітету, роль у стримуванні росії та матеріальні вигоди. Умовно, чехи самі були жертвами кремлівського вторгнення, тож допомагають нам; турецька влада не хоче опинятися сам-на-сам з росією, тому не стала на її бік; участю у відбудові та розробці надр (газ там, літій) Україна має мотивувати європейських партнерів, але це вже на майбутнє.
Загалом, десь так міжнародна політика і робиться. Штати підтримували Ізраїль з ідеалістичних міркувань (демократична держава, міцні зв'язки з єврейською діаспорою у США), у випадку з Туреччиною їх не було, але Вашингтон хотів не пустити СРСР у Середземномор'я, так будувалися дружні стосунки. А потім додалися і взаємини з арабськими нафтовими монархіями: дешеве пальне звідкись же треба брати!
А у випадку України та Китаю ця схема не працює
Ідеали демократії? Так Китай – тоталітарна держава, яка вчиться найгіршому у СРСР (ті ж концтабори для уйгурів). Власне, тамтешньому режиму навіть вигідні ті ідеї, що просуває кремль. Право держави використати військову силу проти сусідів – це якраз про те, як Китай постійно погрожує Тайваню. Переділ кордонів – так КНР багато років займається захопленням нових ділянок Тихого океану і має через це напружені стосунки з Японією, Філіппінами, ба навіть соціалістичним В'єтнамом. Словом, зацікавити китайську верхівку відновленням міжнародної справедливості в України не вийде, тут у КНР більше спільного з Кремлем.
Стримування росії? Зараз кремль поступово перетворюється на молодшого сировинного партнера КНР. І ні, це не відродження радянсько-китайського пакту, скоріше Пекін експлуатує своїх «товаришів», купуючи у них нафту задешево, постачаючи туди електроніку попри західні санкції, використовуючи російську територію для транзиту. Китай, звісно ж, не буде захоплювати Сибір прямо зараз чи серйозно допомагати росії проти Заходу, а отримуватиме власну вигоду.
Китайська допомога Україні, щоб стримати росію – можливо, це було б вигідно років 30 тому, але зараз КНР простіше напряму мати справу з рф, на яку вони отримали економічні важелі впливу. Здобувати альтернативних союзників у нашому регіоні китайцям явно нецікаво.
Найкраще це помітно на прикладі Білорусі. У нас раніше любили писати про хитрого лукашенка, який заручився підтримкою КНР, і тепер, мовляв, убезпечив себе від російського загарбання. Бо Китай захистить. Але чомусь не спрацювало. З 2020 року кремль втягував білоруську державу у свою сферу впливу, однак Пекін не втрутився, аби Мінськ лишився нейтральним і орієнтованим на них. Китайці отримують ті самі вигоди (вихід на кордон з ЄС) і через росію, так навіщо псувати взаємини з союзником, змушуючи його не тиснути на білоруського диктатора?
До речі, і саме отримання союзника на кордоні з ЄС з тих пір втратило свою вагу. Раніше КНР було б зручно мати свій «плацдарм», аби з нього просувати до Євросоюзу свою економічну ініціативу «Пояс і шлях», однак зараз європейці дедалі більше бачать Китай конкурентом, а то і загрозою. Словом, скоріше ЄС стане на бік США у змаганні двох великих держав.
Ну, і економічними принадами ми Китай явно не зацікавимо. Знову-таки, росія може дати Пекіну значно більше, зокрема дешеву нафту і газ. Тоді як для України економіка – взагалі складна тема для розмов з КНР. Адже лишається справа «Мотор Січі», у якій китайці вимагають від нашої держави понад 3 мільярди доларів компенсації за те, що не продали їм завод.
А оскільки Україна прагне бути союзником США, то залучати китайців для якихось масштабних проєктів (наприклад, довірити їм розгортання 5G чи віддавати в оренду морські порти) – взагалі дуже погана ідея. Власне, потужна підтримка Заходу майже гарантує, що Китай Україною не дуже цікавиться.
Тому, знову-таки, торгувати зз КНР є сенс. Але розраховувати на щось більше – вже ні.
