Не хотів писати про нову «Матрицю». Всі кинулись писати про четверту частину з нищівною критикою.

«Матриця» завжди була кіно «посередині»: з однієї сторони, велика кількість проривних спецефектів для широкої аудиторії, а з іншої – непрості питання буття та реальність оточуючого світу, можливості інтеграції людської свідомості у цифровий всесвіт.

Ці питання ставились ще за часів Платона, та фільмами-предтечами «Газонокосарник» та «Тринадцятий поверх». Але саме «Матриця» винесла цю проблематику у коло зору широкої людської уваги.

«Матриця» була культурною предтечею сучасного світу. Ми вже застрягли у ньому однією ногою, і який початок якого оголосив Цукерберг «Метою» (можливо, тому, що слово «матриця» вже було зайняте).

Мультивсесвіт поруч з нами.                                                             

Пригадаймо, світ 1999 року, коли «Матриця» вийшла на екрани. У той рік ми були більш віддалені від світу «Матриці», ніж людство часів кам'яного віку від першого штучного супутника Землі.

За що ми повинні ображатися на творців «Матриці 4»? Що нового, неочікуваного, ми сподівались дізнатись? Червона пігулка була лише у першій «Матриці», ми її вже проковтнули. А далі лише усвідомлення нової реальності, з поступовим перетворенням її у повсякденність.

Серіал «Чорне дзеркало» став провідником у «Матрицю».

Ілон Маск, як писали у лютому цього року, вже активно працює над стартапом Neuralink. Там активно розроблюють інтерфейс прямого підключення мозку до комп'ютера. Проєкт вже досяг проміжного успіху – мавпі вживили чіп, що дозволяє силою думки грати у відеоігри.

Тому не дивно, що «Матриця 4», стала історією про банальне кохання, а всесвіт «Матриці» використовується, як театральні декорації.

Більше того, «Матриця 4» прямо інтегрує сучасний порядок денний з усіма його гендерними дискурсами на більш високому рівні: не рівність гендерна, а рівність трансгуманістична, рівність між машинами і людьми.

До речі, цим питанням в Японії глибоко займаються і готують зміни у законодавство  вже декілька років.

Більш ретельно, хоча і на рівні фантастичної сатири, «матричну» тему розгортає письменник Віктор Пєлєвін. Він майстерно переплітає актуальну сучасність з віртуальною реальністю, періодично жонглюючи містичним і трансгуманістичним світоглядом. Американський мультсеріал «Рік і Морті» не менш глибоко працює над темою.

Сюжетний кінець «Матриці 4» (підкреслено банальний, на рівні дитячих казок) зроблено таким навмисно. Головні герої збираються розфарбувати небо у кольори веселки. Не вистачає тільки трансгендерних поні та метеликів.

Проте нам, фанатам Нео, нема на що ображатись. Все що треба, було сказано у перших трьох фільмах, а при четвертому ми вже живемо.