Україна зробила вп'яте те, на що Росія не спромоглася жодного разу: демократично змінила владу. Двічі знадобилася допомога революцій, але після них нову владу все одно обирали на виборах.
У світі ж одним з ключових ознак демократії є саме зміна влади на виборах. Проблема з цим не лише в Росії, а й у багатьох країнах регіону: в Білорусі, Азербайджані. Навіть у Грузії, яка загалом на шляху до ЄС і НАТО Україну випереджає.
Ці п'ять змін влади є одним з найбільших досягнень України за 28 років незалежності. Як показали ці вибори, не всі це розуміють, називаючи виборців кандидата-супротивника «бидлом», «населенням» чи іншими ласкавими словами. За бажання Україна подолає й ці проблеми зростання.
Президент авансом
Зеленському вдалося поставити одразу кілька рекордів під час цих виборів. Жодного разу переможець першого туру не здобував таку малу частку голосів — 30%. І жоден президент України не перемагав з такими високими результатами — понад 73%. Хоча остання цифра — це все ж «заслуга» Порошенка, а не Зе.
І тут ховається перша небезпека наступного президента. Аби здобути цю посаду, Зеленський вчасно скористався шансом і провів ефективну кампанію. Крім цього, він нічого не досягнув у політиці, аби заслужити преЗедентство (заради справедливості, Порошенка теж обрали авансом). Йому варто цього не забувати, адже його ядерний електорат зараз куди менший не лише за 73%, але й, очевидно, за 30%.
Чи буде ЗеАпокаліпсис?
Під час цієї передвиборчої кампанії політики дуже старалися налякати людей усілякими апокаліптичними страшилками. Юля розповідала, наскільки все жахливо за Порошенка. Гарант лякав страшним судом, який Путін влаштує Україні, якщо оберуть преЗедента. Гриценки, Бойки й інші не відставали зі своїми страшилками. Та і Зеленський не шкодував похмурих барв, говорячи про втрачені за Порошенка роки.
А тепер подумаємо розсудливо. Яку катастрофу може влаштувати Зеленський? Очевидно, що він не віддасть наказ силам ООС скласти зброю. Він же не самогубець. Та і не виконають ЗСУ такий наказ. Так само не буде жодної здачі Криму за Донбас чи інших подібних дурниць. Він не дав жодної підстави думати, що хоче здати країну. Додатковий запобіжник: можливість Майдану в Україні ніхто не скасовував.
Не накаже Зе брати Донецьк і Луганськ — не та він людина, та й обіцяв він шукати мирного вирішення, через переговори.
Зрештою, сам Порошенко на стадіоні визнав, що його опонент не хоче здавати Україну Путіну, поставивши при цьому під сумнів, що преЗедент зможе тримати удари Путіна. Очікувати того, що Кремль розпочне повномасштабну війну проти України після інавгурації, немає підстав. По-перше, в України армія справді набагато сильніша за ту, яка була у 2014-15 роках. Вона добре вміє оборонятися. По-друге, Путін дуже обережний, він спершу спробує політичним шляхом отримати у Зеленського якісь «плюшки» на кшталт федералізації.
Путін і справді вміє добре маніпулювати іншими. Утім, слід розуміти, що під час переговорів глава держави нечасто щось безпосередньо вирішує. Зазвичай домовленості готують завчасно. В іншому ж разі президенти домовляються про загальний напрям, а потім дипломати та бюрократи вже готують конкретні угоди.
Тут важливо, що саме каже кожен з лідерів на прес-конференції за підсумками переговорів. Трамп добре відчув на собі увесь гнів не лише демократів, але і республіканців, за необачні слова після зустрічі з Путіним минулого літа. Але та необачність жодних конкретних наслідків так і не мала.
Була інша необачність, яка практичний вплив мала. Припустився її у 2015 році саме президент Порошенко з усім його політичним досвідом. Це Мінська угода-2, де послідовність дій не цілком відповідає інтересам України. Візьмемо лиш відновлення урядом контролю над усім кордоном, яке має розпочатися лише після виборів у ОРДЛО. Це була виняткова ситуація, коли Меркель з Олландом організували підготовку угоди, яку одразу ж і уклали. Підписав її Кучма — людина з найдовшим президентським досвідом в Україні. Такої помилки може припуститися і Зеленський. Тож йому є чого повчитися.
Не зупинить Зеленський інтеграцію до ЄС і НАТО. Не лише оскільки він сам це говорив. Суспільна думка є однозначною, тож у жодного президента вибору немає. Інша справа, наскільки ефективно йтиме Україна цим шляхом. Але тут є претензії і до Порошенка.
Так само Захід не припинить підтримувати Україну. Про це, наприклад у ЄС, заявляли як до виборів, так і після. Не скасують санкції, бо для Заходу це питання більше за Україну, адже йдеться про дотримання міжнародного права як такого. І, звісно, через преЗедента Євросоюз не скасує безвіз (для цього є дуже чіткі критерії). Припускати, що Брюссель захоче покарати українців за демократичний вибір — це відверта маячня.
Зеленський — Голобородько?
Виборців Зеленського не раз висміювали, що вони голосують не за Зе, а за Голобородька з серіалу «Слуга народу». Натякав на це і сам Порошенко. Якщо вони так робили, то до цих виборців і справді є запитання. Бо ж Голобородько був відверто невдалим і неефективним президентом.
Напхав уряд своїми некомпетентними однокласниками, посилав МВФ у одне місце, не міг стримувати свої емоції та поривання, займався переважно дурницями та конфліктами, реагував на події замість того, щоб їх попереджати. Більшість його дій прикольно виглядають у комедійній драматургії, але давали би негативний результат в реальності.
Будьмо серйозними: якщо Зеленський раптом почне робити те саме, що Голобородько, закінчить він приблизно так, як це було на початку третього сезону. Але поки Зе-політик демонстрував абсолютно інший стиль від свого героя. Він показав, що здатний ефективно вести політичну боротьбу та довготривалі кампанії — на відміну від Голобородька.
Справжні загрози
Але є справжні ризики, які несе преЗедентство. Перший — кадровий. До Зеленського вже стоять черги людей, які хочуть потрапити до влади. Серед них є й ті, хто себе скомпрометував. Поки йому переважно вдавалося оминати цю пастку: більшість тих, кого Зе представив у ефірі на 1+1, є людьми новими та молодими. Від Лукаш та Портнова Зе!Команда ще раніше відхрестилася.
Від того, кого Зеленський поставить на посади секретаря РНБО, начальника Генштабу, глави АПУ, запропонує очолити МЗС і міноборони, СБУ та ГПУ, без перебільшення залежить успіх його президентства.
Друга загроза — це зв'язки з Коломойським. Останні рішення щодо ПриватБанку — це в першу чергу питання до судової системи, а також тест на те, наскільки професійно Кабмін і Нацбанк націоналізували ПриватБанк. Тому Зеленський формально не матиме стосунку до цієї справи. Якщо ж він неформально спробує допомогти «позитивному олігарху» отримати від держави 2 млрд доларів, то це йому коштуватиме значної частини підтримки. Бо для держави такі гроші — велика проблема. Але подібні спроби в нинішній Україні навряд чи вдасться приховати.
Третій ризик — заяви. Зеленський уже показав, що не завжди ретельно добирає формулювання. «Повстанці» — це лише один приклад. Комік може собі дозволити вільно грати зі словами. Політик і, особливо, президент — ні, бо його слова мають наслідки.
У преЗедента точно будуть проколи та помилки, особливо на початку. На нас чекають фейс-палми та розчарування. І не треба очікувати від Зеленського того, що він зробити не може — знизити тарифи чи підняти зарплати. Але що він може і має зробити — так це виконати свої обіцянки. Подати законопроекти про імпічмент і зняття депутатської недоторканності, зробити все для звільнення полонених і політв'язнів у Росії та у сепаратистів, говорити з людьми на Донбасі та в Криму. Це стало би хорошим початком.
