Повертаючись з фестивалю «Холодний Яр», ми з побратимом Ігором Бойчуком, за філіжанкою кави, розпочали досить цікаву розмову. Предметом дискусії стала проблема тиражування антиукраїнської пропаганди самими ж українцями під камуфляжем «неупередженості» до висновків та суджень стосовно історичних фактів. Така пропаганда непомітно просочується з підконтрольних антиукраїнським силам ЗМІ та поступово наповнює інформаційний простір.

Очевидним є те, що устами самих українців просувається та легітимізується небезпечна думка щодо «неоднозначності» та «спірності» історичних подій і персон, які мали місце на різних етапах Визвольної боротьби. Схоже, що українцям виділено певний люфт «беззаперечності» — це, на сьогодні, мабуть, лише Тарас Шевченко та Богдан Хмельницький: їх канонізовано та виокремлено в касту «недоторканих символів», а всі решта , виявляється, за версією спеціально навчених людей — «сумнівні» та «неоднозначні». Під цим шкідливим грифом нам вперто подають історію Визвольних змагань різних років та епох, намагаються принизити та применшити здобутки і відшукати в героях та подіях минулих років якийсь «ґандж». Все, що хоча б натякає на мілітарну велич та силу українців, навіть, якщо подається об'єктивно та неупереджено, зазвичай містить ледь помітну ремарочку з невеличким «але». Це «але» дозволяє всяким шкідливим елементам та сумнівним особам приймати рішення про потребу за щось виправдовуватись або вибачатись, набираючи, таким чином, політичних чи іміджевих дивідендів у відверто антиукраїнських колах. Складається враження, що антиукраїнські сили заганяють народ у певні рамки шанування героїв, і, як за часів українізації, нам залишать лише можливість носити вишиванку на свята та, увінчуючи синіми та жовтими квіточками портрет Тараса, декламувати тужливі вірші. Українські герої вперто турбують іноземних партнерів (читайте кураторів), та у якийсь момент остаточно виявляться «сумнівними», «неоднозначними» постатями і «заважатимуть розбудовувати Україну».

На мою думку, «неоднозначними» та «сумнівними» є саме ті українці, які під впливом завуальованої пропаганди дозволяють проростати зернам зневіри та сумніву в серцях українських патріотів та пересічних громадян. Зверніть увагу, «герої» «іноземних партнерів» для них самих є абсолютно однозначними, а їх дії і вчинки не потребують історичних аналізів та обговорень. Більше того, будь які внутрішні сумніви чи «двозначності» гасяться «партнерами-кураторами» ще на етапі зародження. Тому, що вони прекрасно розуміють: лише чітка, різка, життєствердна позиція у трактуванні історичних реалій може зформувати притомну державну позицію та консолідувати народ у межах Нації. І, в той же час, невиразна позиція до власної історії створює підґрунтя для внутрішньодержавних непорозумінь. Тому забуваємо про «неоднозначності», відкидаємо «сумніви», не зловживаємо надлишковими «об'єктивностями» і максимально ідеалізуємо строкатий пантеон українських героїв – лише так переможемо та сформуємо об'єднавчу життєствердну національну Ідею.