Ідея повинна мати обличчя, а люди, які є обличчям Ідеї, чомусь часто лінуються оформляти її в текст і, у такийспосіб, закріпляти. Незафіксована Ідея стає нежиттєздатною і безконтрольною. Ідея без господаря як повстанський загін без провідника – з часом розсіється не маючи стимулу до існування чи подальшого розвитку та єдиного центру, здатного приймати ключове рішення. Ідея – це брендований продукт, як той самий одяг чи марка машини. Вона відображає схеми мисленнєвої традиції певної соціальної групи чи прошарку і, в ідеальному випадку, заволодіває активною частиною суспільства, стаючи основою його подальшого розвитку. Коли ми говоримо про «безідейність» маємо на увазі саме інертність суспільства до сприйняття прогресивних (чи навпаки регресивних) думок та поведінкових схем, які можуть дати новий напрям чи поштовх для його розвитку. Але Ідея не може бути аморфною, пам'ятаємо, що завжди біля її витоків стоїть творець, який, по суті, є її уособленням, а також ціла низка послідовників – носіїв ідеї, які з часом перебирають на себе відповідальність за її поширення і втілення. Від послідовників залежить майбутнє сприйняття творця ідеї і самої ідеї, адже всі огріхи та проступки її носіїв акумулюються, створюючи систему візуальних образів, яка або сприймається, або відштовхується широкими суспільними верствами. За аналогією з відомими брендами, які де-факто визначають приналежність їх власника до певних груп чи каст, ідея може поширюватись у відверто маргінальних або субкультурних колах і, не виходячи за їх межі, не становити жодної цінності, або ж навпаки - стати популярною в значних масштабах, даючи поштовх до змін. Визначальну роль в цьому відіграє саме «обличчя», яке візуалізує ту чи іншу систему цінностей, сукупність притаманних (або в подальшому приписаних) якостей, які зацікавлюють. Згенерована думка, навіть найцінніша, безслідно розчиняється без можливості опертись на надійний фундамент, який стане стартовою точкою. Фундаментом стають реальні постаті творців та носіїв ідеї, саме від них залежить: бути чи не бути зернам, посіяними в сприятливий грунт. Це одночасно є й слабким боком, адже достатньо спаплюжити цей образ, й ідея набуває вигляду неприйнятної. Саме тому контрпропаганда б'є, перш за все, не по постулатах чи принципах ідеології, а персонально по її прикметних носіях, намагаючись скомпрометувати їх. Це робиться для того, щоб ніхто не хотів ототожнювати себе з такими образами, незважаючи на систему цінностей, яку вони сповідують. Тому завдання носіїв ідеї– максимально намагатись «зберегти обличчя» і не давати підстав опонентам, які однозначно використають будь-яку можливість для послаблення конкурентної ідеології. Разом з тим необхідно всіма силами намагатись фіксувати та максимально поширювати Ідею тим самим підвищуючи її резистентність.