Не розумію чому багато українців прискіпуються до фільму «Гіркі жнива»...

Розумію, що за звичкою мабуть всі очікували документалку, де вздовж дороги лежатимуть обгризені трупи і безкінечні похоронні процесії вимолюватимуть Україні кращої доленьки? Адже саме так була (і є) поставлена спеціально навченими людьми українська національна ідея, так досі живуть «плакальщики» і ті, хто живиться «мертвими героями» та «похиленими калинами». Справді легко рахувати куди б подіти 20 міліонів бюджету фільму, але це все зводиться до до відомої притчі про дідуся, хлопчика і віслюка...

Можливо причиною нападок є те, що фільм перекреслює вигідну «офіційну» тезу про те, що українці як телята просто гинули, а показує, що був реальний опір радянській владі і голодомор це помста за опір. Закидають, що українці в фільмі зображені якось «не так». А яких ви хотіли побачити українців? Так, в ті часи теж були бажаючі «виїхати до Канади», в п'яному виді покричати «слава Україні», зачинити вікна і сховатись, коли під парканом добивають сусіда ...але це ближче до правди ніж багатьом би хотілось вірити бо показує ситуацію такою як вона є зараз і, сумніваюсь, що в ті часи вона дуже відрізнялась.

Гіркою правдою є те, що інертних «хохлів» завжди було більше ніж активних українців, але правдою є і те, що з «хохла» українця можна і треба виховувати, і, більше того, це можливо. Є каталізатори, які змінюють свідомість, нажаль, часом вони аж надто «повчальні». Фільм показує важливі процеси, доводить що з художника можна стати воїном, але констатує, що це не легкий шлях переоцінки цінностей. Думаю, після Майдану багато хто з «офісного планктону» переосмислив себе і зрозумів, що насправді може більше ніж думав, а з «героїв» зрозумів справжній рівень свого героїзму і планку можливостей. Творення свідомості процес інерційний і це теж показує фільм.

Згадується фраза Олени Теліги: «Бо льокай не пізнає правдивого героя, хоч і дивиться на нього. Це ж цілком ясно. З професійною прецизністю він правильно оцінить його клясове походження і маєтковий стан, зауважить непоголене обличчя, стоптані черевики чи навіть відірваний вішак, але ніколи не зуміє побачити якоїсь риси вийнятковості, яка перекреслює всі ці дрібниці...».

Нічого не нагадує вам 1941 року думка мислительки в розрізі «народного» обговорення сюжету фільму та його деталей? Не будьте «льокаями», намагайтесь побачити більше ніж Вам дозволяють в межах офіційної «громадської думки».