Придивіться уважно до людини на фронті
Ця людина вдягнена у сучасний камуфляж. У неї сучасна зброя. Вона вміє користуватися тепловізором, над нею у небі літають квадрокоптери та безпілотні апарати. Це людина двадцять першого сторіччя. Людина, яка захищає свою землю. Людина сучасної війни. Людина танків, людина ракет, людина мін і екранів, артилерійських планшетів та ІПСО.
Але придивіться уважніше.
Ні, не так. Не роздивляйтеся той піксель на формі. Заплющте очі. Роздивляйтеся… уявою. Пам"яттю.
І ви побачите. Зрозумієте, про що я.
Ви побачите тіні.
У деяких тіней буде стара форма. "Дубок", або щось схоже. На ногах, скоріше за все, кросівки або чорні, незручні берци. На руці – жовтий скотч. І лють у порожніх, мертвих, і водночас таких живих очах.
Вони загинули за свою землю.
У інших тіней будуть шинелі. І старі автомати, а то і гвинтівки, застарілі вже тоді. І в очах, і мертвих, і живих – лють і гордість за нащадків.
Вони загинули за свою землю.
Ви побачите тіні людей із мечами та сокирами. Людей із шаблями та пістолями. Людей із рушницями і людей із кулеметами. Ви побачите їх всіх – тіні попередніх війон, проголошених чи ні, великих, світових – або маленьких, і світом не помічених, забутих.
Не відкривайте очі, і ви почуєте крики радощів і крики болю. Хрипи коней та лязгання машин. Почуєте, як б"ється на вітрі корогва і як б"є бойовий барабан.
Вони стояли тут і залишились тут. Тінями людей, що захищали цю землю.
Торкніться її. Торкніться землі, на якій вони стояли. Вона напилася їхньої крові. Поту коней. Мастила машин.
Віки минають. Змінюються тисячоліття. Блакитна куля здійснює все нові і нови оберти навкого жовтої зірки у тихому, такому тихому космосі.
А їхні тіні тут.
На Донбасі і вулицях Києва.
У Криму та під Львовом.
За Карпатами і на Сіверській землі.
І так буде донині.
Поки живий хоч один українець, їхні тіні будуть тут.
Придивіться. Заплющте очі. І торкніться землі.
Їхньої і нашої землі.
Яку вони зберегли та передали нам. А ми передамо нашим дітям.
З днем захисників і захисниць України.
Всіх.
