Цей блог є реакцією на виступ Олександри Матвійчук «Європа, яка має майбутнє: цінності треба захищати», опублікований на Українській правді. Спочатку опубліковано в мене на ФБ, але враховуючи важливість теми, дублюю як блог.

Прочитав одну з промов Олександри Матвійчук до європейців і зрозумів за що саме вона отримала Нобелівську премію та чому це погано. В першу чергу для України.

При цьому Олександра щира в тому, що говорить і пише, в ідеальному світі її думки правильні, але в неї є одна засаднича помилка, яку я нарешті зрозумів. І контекст 9 травня та Декларації Шумана допоміг це зробити.

В промові йдеться про те, що «Декларація Шумана поклала початок єдиному європейському проєкту. Ідея, що кожна людина є вільною та рівною у своїй гідності та правах, стала новим поствоєнним гуманізмом». Але ж не це лежало в основі того, що зробив Шуман!

Повоєнний гуманізм урядовця країни, що перемогла, полягав у тому, що Франція добровільно відмовилася від позиції країни, що має право на сатисфакцію і репарації. Франція віддала частину прибутку, частину суверенітету спільному майбутньому з країною, яка була переможена. Унікальність рішення полягало в тому, що ідея християнського примирення була вперше покладена в основу стосунків між державами, що вели перед цим війну!

Олександра пише: «Люди все більше проявляють себе не як носії цих цінностей, а як їхні споживачі. Починають розуміти свободу як вибір між сирами у супермаркеті. І тому готові обміняти свободу на економічні блага, обіцянки безпеки чи власний комфорт. Недивно, що в країнах розвиненої демократії набирають вагу популістичні сили, що ставлять під сумнів принципи Загальної декларації прав людини».

І це — серйозна помилка. Популізм — це логічний розвиток прав людини в суспільстві, яке забуло про своє коріння. Забуло, що права не «закінчуються там де починаються права іншого». Що стримуючим фактором від руйнівних наслідків необмежених прав є мораль, цінності суспільства, здатність кожної окремої людини до самопожертви, добровільної відмови від частини своїх прав на користь інших чи суспільства. Це не пропишеш в законах і деклараціях, це — мораль, виховання і, так — християнство. Не здеградоване до імітації всепрощення, як ми бачимо з чинним Папою Римським чи до обрядовості, як це є в росії — мова про християнство, яке здатне захистити свій вибір, життя мільйонів і мир. Християнство Робера Шумана та Конрада Аденауера, наприклад.

Олександра пише: «На той час в Україні закінчилася Революція Гідності. Мільйони людей сміливо виступили проти авторитарного та корумпованого режиму. Вони вийшли на вулиці по всій країні із вимогою до режиму продовжити рух до європейського цивілізаційного простору. Вони боролися за можливість будувати державу, в якій права кожної людини захищені, влада підзвітна, суди незалежні, а поліція не б'є мирні студентські демонстрації».

І знову це лише частина правди. Бо в першу чергу люди вийшли за Україну, за право української нації на власний суверенітет, а під кулі беркуту йшли під гаслом українських націоналістів «Слава Україні! Героям Слава!». І саме українські націоналісти билися в перших рядах та йшли під кулі.

До речі, ми абсолютно нещодавно бачили протести за права людини, в Білорусі. Мирний протест, який закінчився поразкою. Протест, який не міг перемогти, бо мав від початку засадничу помилку. Спроба скопіювати те що було в Україні не усвідомивши національний, націоналістичний вимір української Революції Гідності призвів до поразки та трагедії білоруського народу. І до посилення авторитарного режиму в Білорусі.

Я розумію Олександру і її успіх в Європі та світі. Вона говорить однією мовою з ними та транслює їм те, що Європі хочеться чути. Частину картини, яка приємна і відповідає сучасному стану ЄС, який сам на грані. Бо дійсно, популізм, фінансовані росією рухи та партії б'ють в підвалини європейської спільноти. Але рецепт порятунку не там де говорить Олександра.

Не можна з української війни викреслити національний, націоналістичний вимір. Не можна з Декларації Шумана прибрати кілька років в замку Ко та християнську основу. Не можна постійно говорити про права людини як найвищу цінність, бо без справжніх цінностей права людини програють.

І ДУЖЕ ВАЖЛИВО! Ми зараз постійно говоримо про стійке майбутнє після перемоги. Здається, є повний консенсус, що для цього потрібно демонтувати режим путіна. Але якщо йому на заміну зайдуть російські ліберали, які зараз в Європі та обіцяють після того, як українці своєю кров'ю забезпечать їм владу, побудувати «нову росію з правами людини» — це дуже велика помилка. Це шлях до нової, ще більш страшної війни.
Росія як єдина держава має бути знищена. І це не питання помсти від країни, яка була жертвою агресії. Це питання виживання людства.
Росія має розпадатися на національні держави, які мають право збудувати властиві своїй нації суспільства. І якщо Вільна Ічкерія збудує ісламську державу з елементами шаріату, де в сучасному європейському розумінні частина прав людини буде обмежена — цього не треба заперечувати. Навпаки, цьому треба сприяти.

Не буває універсальних для різних націй прав людини. І не потрібно змушувати до копіювання європейських моделей країни, які хочуть жити інакше. Спроби це зробити будуть кривавими, наслідки — ще більш трагічними. Я думаю, що приклад Афганістану має всіх навчити, що універсальних рецептів не існує.

І якщо частина майбутньої постросії буде ісламськими країнами, де буде власне бачення прав людини, але повага до сусідів — це і буде шлях до стійкого миру.

Тому я б дуже просив Олександру глянути ширше на проблеми, які вона зачіпає і про які говорить. Вона зараз є голосом України у світі та дуже погано, що Європа і світ бачить лише частину правди. Лише частину України.

Це хибний шлях. Він не принесе нічого доброго.

П.С. Про Декларацію Шумана можете прочитати коротко тут, або в книжці Джефф Фонтейн «Глибоке коріння. Забуті концепції Роберта Шумана», яку видав наш Фонд сприяння демократії.