Гарячі питання потребують не хайпу, а системних рішень. І коли мова йде про розширення української мережі лісових заповідників і заказників, то важливою  є думка всіх стейкхолдерів галузі. Зокрема, і деревообробної та меблевої індустрії, яка є однією з лідерів української економіки. Бо ліс — це велика комунальна квартира, де переплелись екологічні та економічні інтереси різних галузей. Системний діалог та спільна послідовна робота давно вже назріли, інакше програють всі. Що ж треба робити і чому — про це в сьогоднішній колонці.  

Крайні два місяці центровою темою публічної комунікації екологічних організацій стало питання розширення ПЗФ. Екологи кажуть, що ДП «Ліси України» блокує розширення таких території. Лісівники у відповідь апелюють: в Україні і так  понад 1,06 млн га земель природно-заповідного фонду, це один із найкращих показників у Європі. Куди більше? 

За інформацією ДП «Ліси України», до лісівників надійшло 85 звернень. Територія, яка має бути відведена під нові об'єкти природно-заповідного фонду (ПЗФ), становить понад 64,5 тис. га. 

Неоднозначно до таких розширень ставляться і органи місцевого самоврядування, адже у багатьох громадах від лісової галузі залежить не тільки забезпечення дровами, а й наповнення місцевого бюджету. 

Тим часом деревообробники і меблевики в перервах між спробами вирішити проблему з заблокованим польським кордоном дивуються, чому ніхто не підходить до вирішення проблеми системно, не долучає до діалогу представників переробної галузі? А варто було б. 

Адже Україна стає Європою не тільки політично, а й економічно. Значна частина українських меблів та продукції з деревини продається саме в країнах Євросоюзу та США. І питання сертифікації, легальності походження деревини та скандалів через незаконні рубки стало не менш важливим, ніж можливість конкурувати ціною. 

Тому всі екологічні питання чи не найбільше впливають на деревообробників. Їм загальних воєнних проблем додаються ще й складнощі з закупівлями деревини за реальністичними конкурентними цінами та необхідність жорстко доводити європейським покупцям легальність походження української деревини. 

Відповідно ключові профільні асоціації та підприємства-лідери галузі однозначно мають що сказати на цю тему. І не тільки сказати, а й разом із іншими зробити. 

По-перше, очевидно, питання розширення заповідного фонду не може бути єдиним у діалозі про збереження лісів. Бо зміна статусу не є панацеєю в протидії вирубці лісів. Самі екологи постійно відзначають незаконні рубки у лісах ПЗФ, махінації з системою проведення рубок. 

По-друге. На думку європейців, не менш важливим для боротьби з незаконними рубками та знелісненням є удосконалення механізмів підтвердження легальності походження деревини,  її відповідності регламентам EUTR та  EUDR. Попри початі реформи, система контролю за обігом деревини, її заготівлі потребує значного доопрацювання та поглиблення, щоб насправді відповідати високим стандартам EUTR та  EUDR.

По-третє, сертифікація лісів. Ситуація наразі в застої. Обсяги FSC-сертифікованих лісів за крайні 5 років в Україні практично не змінились. Про PEFC годі й говорити. А ці показники мали б суттєво вирости, бо йдеться не тільки про захист лісів, а й про виробництво продукції з деревини з високою доданої варістю, яке без сертифікації неможливе. Це ще одна спільна точка для докладання зусиль екологів і деревообробників. 

Настав час повноцінного діалогу  стейкхолдерів у питаннях розпорядження лісовим фондом, до якого обов'язково мають бути залучені не тільки екологи і лісівники, а й переробники та місцеві громади. Системна робота та співпраця необхідна не лише в питанні створення нових об'єктів ПЗФ, а й у інших екологічних питаннях лісової галузі.  Часи, коли кожен тягне ковдру на себе, мають відійти в минуле. Всі стейкхолдери лісової галузі повинні співпрацювати. Лише тоді будуть системні зрушення.

Юрій Дюг, керівник платформи Wood Industry UA