Про проблематику роботи меблевих виробництв під час війни розповів голова спостережної ради Командтного товариства «Радивилівська меблева фабрика»Володимир Дзьобак:

- Підприємство має давню історію. Так, у 1891 році тут була фабрика братів Кон, де виготовляли гнуті меблі. До речі, виготовлений тут стілець на свій перший гонорар придбав Михайло Коцюбинський. Він досі зберігається в музеї письменника у Вінниці.

Потім у 60-их роках тут була меблева фабрика. Спеціалізувалась на виготовленні меблів для дитячих закладів (шкіл, дитсадків).

А після приватизації в 1999 році ми переформатувалися на виробництво корпусних меблів переважно з натуральної деревини. Орієнтуємося лише на внутрішній ринок.

Тим часом за 2022-2023 роки виробництво впало, тому що просів внутрішній ринок. Адже замовлень зі східних областей, певна річ, нема. Та й Київ менше купує, інші регіони теж. Річ у тім, що меблі — це товари довгострокового користування, а зараз люди орієнтовані на те, що треба сьогодні на сьогодні, максимум сьогодні на завтра. І тут нікуди не дінешся.

Загалом щодо експорту, то він був вигідніший тоді, коли була дешева сировина, відносно невисока зарплата в структурі товару і помірна вартість електрики. Зараз все по-іншому. Ліс купити – величезна проблема. Вартість електропостачання підвищується ледь не щотижня. Я розумію ситуацію воєнного стану, прильоти, руйнування і пошкодження, але не можна все перекладати на плечі споживачів. А меблеве виробництво — енергозатратне. До того ж працівників мобілізують. Взяти на них бронь майже нереально. А в нас 10 кращих спеціалістів воюють.

Ринок і далі скорочуватиметься та спрощуватиметься. Люди будуть орієнтовані не на такі меблі, як ми виготовляли, а, наприклад, на продукцію IKEA. Щодо експорту – не думаю, що це буде просто. Тут відіграватиме роль, зокрема, необхідність ліцензування та інші фактори. В тому числі вирівнювання в складниках, порівняно з закордоном. Так, оплата праці в Україні буде підвищуватися в ціні. А продуктивність в нас нижча. До речі, деякі країни опосередковано дотують виробництво меблів через пільги та інші речі. Так, наприклад, роблять на півночі Італії. Крім того, в них кредити значно вигідніші. Тим часом для утримання бізнесу ми не можемо обійтися без кредитів, а ось для розвитку вони потрібні.

На сьогодні проблемою для нас залишається сировина. Нам важливо мати можливість її вибрати. Меблевики мають взяти якісні лісоматеріали. А для ДП «Ліси України» значно вигідніше мати справу з величезним деревообробним виробництвом, ніж із нами, бо велике підприємство візьме значно більшу партію, та й вимоги до сировини простіші. Нам же значно складніше через специфіку виробництва. І якщо ти береш сировину ще й за фантастичними цінами,  то як же продавати готовий виріб?

Україна за нинішніх умов реально не може стати лідером  із виробництва меблів. Щоб це змінити, має бути увага держави до підприємств такого профілю. А якщо сировину купити проблемно, ціни на електроенергію зашкалюють, працівників нема, то говорити про розвиток немає підстав.