Понад 40 відсотків українських виборців не знає за кого голосувати на цьогорічних виборах, чекає на нові партійні команди та обличчя. Але очікування можуть виявитися марними. Бо нових прохідних партій на горизонті майже немає. А серед колишніх новачків — депутатів-реформаторів так і не має єдності. Навіть більше у мене є великі сумніви, щодо того чи потраплять вони до наступного парламенту взагалі. Чому ж так? – Давайте спробуємо проаналізувати ситуацію з суто політтехнологічної точки зору.

Скандали

Головний меседж багатьох молодих нардепів в 2014 був – «Ми не такі». І під час їхніх виступів людська уява малювала собі таких собі Махатм Ганді, які ходять босоніж, а їхні дружини чистять громадські вигрібні ями. І варто зауважувати, що молоді політики не дуже й то заперечували проти такого сприйняття.

Але потім виборці побачили скандали з квартирою Сергія Лещенка, Світлани Заліщук, машинами Парасюка і Козака Гаврилюка і так далі. І подумали собі: «А де ж той Ганді, якого ми чекали? Нема і мабуть не буде. Тому що всі політики однакові.» Це не моя думка – так думає багато виборців. І руйнувати ці міфи нема кому. Бо…

Надмірна опіка іноземних посольств

… бо нові політики бувають в регіонах серед людей в рази менше, ніж старі і перевірені корупціонери. Це суха статистика. Для багатьох облич нового парламенту іноземні посольства та закордонні відрядження стали важливішими за поїздки в міста та села. Туди, як завжди, довгою рукою партійних мереж та через екрани телевізорів, дотягнулись виключно політпроекти орієнтовані на захист інтересів олігархів.

На жаль поїздок у регіони більшості молодих депутатів-реформаторів не стало більше навіть з початком активного виборчого циклу. А дарма. Про це варто не тільки було б задуматися, а й діяти вже вчора.

Незрозуміла мова

Молоді зазвичай багато говорять про структурні реформи, клімат, антикорупцію, гендер і так далі. Все це, без сумніву, важливі речі. Але… теми дуже далекі від звичайного виборця. Це не значить, що треба перетворюватися в популіста і говорити про субсидії, газ і зубожіння. Але треба спілкуватися з виборуцем людською мовою не тільки про важливі, а й про близькі людям теми. Бо роки виступів з парламентської трибуни буде легко нівелювати одним сезоном серіалу про вигаданого політика-велосипедиста.

Хочуть збудувати ідеал в неідеальному світі

Надією для виборця мали б стати нові політичні партії, які будуються за канонами класичних європейських партій. Це й ковчег мав би дати другий шанс і частині тих політиків, які залишились без партій, а отже можливості бути висунутим в парламент. Свого часу вони пішли на компроміс і обрали лідерські політпроекти, але через принципову позицію і не бажання коритися партійній дисципліні були виключені, або потрапили в ізоляцію. Тепер без нової партії вони не те що в парламент не зможуть потрапити, навіть на вибори зареєструються.

Тим часом самі нові політичні проекти не вистрілюють. Як от «ДемАльянс» чи «Сила людей» та інші. Попри високий запит на них з боку виборців, вони так і не вистрілили в прохідну частину рейтингу. Навіть більше – поки не потрапляють в опитувальник соціологів взагалі. На жаль частина з них більше захоплена виписуванням ідеальних статутів і програм, формуванням кадрового устрою, а не наповнення всього цього людьми і діями. Тобто живуть в такому собі режимі постійного тренінгу. Як наслідок у молодих партій ні розгалуженої мережі осередків, ні сильних особистостей в списках. А ще катма перемог на виборах – навіть останні вибори до ОТГ яскраве тому підтвердження. Тому фактично на папері молоді партії виглядають ідеалом, а в реалі все в такому глибокому зародку, що розквіту варто чекати не раніше чим років через 7-8.

А через усе це у молодих партій немає грошей. Бо навіть чесні благодійники хочуть бачити результат, перемоги і зміни, а не оплачувати чиїсь рольові ігри.

Не здатні домовлятися

Домовитися про єдину позицію не можуть не тільки досвідчені Садовий з Гриценком, а й молоді партії рівнем поменше. Всі бояться рейдерства, це притому що з таким рейтингом – нікому особливо і не потрібні. Всі бояться забруднити світле реноме і забувають, що політика справа брудна. Навіть коли ти справді кришталево чистий – виборець не повірить в твою святість і придумає тобі гріхи сам.

Крім того – у корупційно орієнтованих партій завжди є потужний об'єднавчий фактор – влада і гроші. Тим часом «молодь» на вістря переговорів виноситьлише ідеали, а ними, як відомо, поступатися не можна. От і маємо ми вічно «імпотентну» опозицію, яка тільки говорить.

Ситуативність

Значна частина молодих політиків потрапила в парламент навіть неочікувано легко для себе. Ситуація в країні швидко змусила їх йти в політику, ситуація змусила їх обирати партії не за їдейними переконаннями, а за можливість потрапити в прохідну частину списку, хай навіть довелося стояти в одній позиції корупціонерами. Ніхто не каже, що тоді був інших вибір чи час для надмірних роздумів. Ніхто не каже, що таких крок молодих політиків не приніс користі країні. Приніс і це було не дарма. Але за п'ять років каденції нові політики мали би набратися досвіду, перейти від ситуативних дій до стратегічних кроків. Сформувати свої команди врешті решт. Але цього так і не сталось. Значна частина реформаторів і досі не знає з ким буде йти на вибори цієї осені. «Не можуть скласти собі ціни» і знову обиратиме ситуативно.

Головне завдання політика – переобратися

Реформи не робляться миттєво, а сталі і невідворотні зміни займають багато часу. Реалізацію таких ідеє забезпечує довготривала стратегія на дві і більше каденції депутатів. Потрібно пам'ятати про глобальні речі, а не боротися лише з локальними корупційними вітряками. Бо у вітряків є вічність, а у донкіхотів тільки невеличке політичне життя. Тому для ефективного впровадження реформ політик має переобиратися. Та чого гріха таїти — переобиратися знову і знову – це «по книжці» важлива мета кожного політика без виключення. На жаль, молоді політики в силу емоційності та недосвідченості про це забувають. Навіть більше – не вважають це важливим.

Але що буде з всіма ініціативами, коли в наступний парламент потраплять в більшості люди орієнтовані на «заробляння» грошей люди?

Вікно закрилось

Коли країна була на межі – люди були готові хапатися за будь-яку соломинку, щоб тільки не вмирати з голоду під російськими бомбами. Тому у фаворі виборчих симпатій були почергово – майданівці, АТОвці, волонтери, антикорупціонери і так далі… Люди бачили у них месій і панацею від всіх проблем. Але бомби на більшості території країни вже не падають, голод не настав. Та й результатів від новобраних людей «не з системи» не так багато як би хотілося. Це якщо ще не почати згадувати Савченко і ко…

Страх і надія – вже не працюють, люди втомились і обирають стабільно ніяке сьогодні, ніж туманне завтра. Вікно романтичного і наївного вибору закрилось. Люди розуміють – дива не буде. Вони розчаровані. Тому краще обирати кращих з гірших, а не тих, хто не виправдав найкрасивіших мрій і розбив серце. Тому всіх вище перерахованих навряд чи наввипередки запрошуватимуть до списку всіх політичних партій.

Та... Без нових політиків країні не встояти, без ідеїних борців з системою теж. Вони мають бути у владі, щоб країна не скочувалась в часи Януковича. Вони мають бути в парламенті. Але чи будуть залежить виключно від них. Точніше від того, наскільки швидко вони знімуть рожеві окуляри і займуться реальною політикою.