Заспокоїлись? А тепер трохи про те, чим здивував і чим засмутив мене п'ятий Президент України Петро Порошенко. Як завжди – тезово.

Для початку про здивування. Можна багато писати про досягнення, але про це вже й так писали багато. Сенс повторювати?. Тому давайте про те, що здивувало. Приємно здивувало.

1. Томос. От не вірив, що Україна його отримає. Думав, що Порошенко попариться на цій темі трохи, але самого документу таки не буде. Я помилявся. Це приємно визнати. Після Томосу і додаткових законів почався реальний процес духовної деокупації, а російська церква в Україні почала руйнуватися як картковий будинок. Це історичний процес, який буде в підручниках. І це не релігія, це одна з підвалин незалежності.

2. Децентралізація. Польща ніколи не була б Польщею без цього. У нас роками багато говорили про децентралізацію. Але робити почали тільки при Порошенку. І він теж був поборником реформи. А її ефект відчуватиметься ще роками.

3. «Джевеліни» і крилаті ракети, техніки. За роки війни мабуть зникла остання надія, що нам подарують ті супер-пупер «джевеліни». А, виявляться ніт – дали. І це круто. Стосовно крилатих ракет – то це вже українці самі постаралися. Наявність ракет близької та середньої дії – питання стратегічно важливе для такої країни як ми. Нам ніколи не догнати армію РФ за чисельністю, у нас немає скільки грошей на армію як у США. Тому розвиток ракетних озброєнь важливий. Як і виробництво власних найменувань військової техніки. Звичайно це заслуга усієї оборонки, але все ж.

4. Реформи банківського сектору та інфраструктури. Оздоровлена банківська система – це плюс, який дасть свій ефект і через роки. Разом з тим розвиток інфраструктури, лоукости, розвиток аеропортів, залізничне сполучення з ЄС, будівництво доріг – це ж, курва, дуже круто. Не хочу, щоб це зупинялось. А тільки розвивалось. Бо п'ять років тому – нічого цього не було. Глухо було, як в танку. А зараз динаміка росту дуже хороша.

5. Військовий стан. Так, його не запровадили в 2014-2015 році. Але ота репетиція в 2018 була потрібною. Вперше і історії країни ухвалили таке рішення і зламали психологічних бар'єр. Тепер в разі нових актів агресії Росії зробити це буде набагато простіше, в першу чергу психологічно для уряду, парламенту і громадян.

6. Проведення чесних виборів та передача влади. От не вірив, я що Порошенко проведе кампанію без «жесті». Але ні заблокованих виборів, ні адмінресурсу практично не було. Аж дивно, що вибори пройшли настільки спокійно. Так була «чорнуха», але це дріб'язок, порівняно з тим що творили на попередніх виборах інші владці. Ну і визнання поразки, спокійна передача влади – це справді приємно дивує. Виявляється Порох, не тримається за крісло як Яник, має більший рейтинг на виході ніж Ющенко, не призначає наступника-зека як Кучма. Вибачте, Петро Олексійович, був неправий і думав про вас гірше.

Ну досить хвалити. А чим же засмутив?

1. Кадри і куми при владі. Порошенко відбирав кадри за принципом відданості — тим і поплатився. Куми і друзі контролювали певні галузі, обіймали високі посади – у підсумку все це суттєво підмочило рейтинг президента на виході.

2. «Тепла ванна». Всі ці родичі, друзі, і численні радники-лакеї зробили президенту теплу ванну. Вона в певний момент почала спотворювати сприйняття дійсності. Що в свою чергу вилилось у багато поганих рішень, суспільна реакція на які вдарила по рейтингу.

3. Відсутність комунікації. І з громадськістю, і з народом. Власне цей пункт – наслідок перший двох. Виправляти ситуацію Порошенко почав надто пізно. Фактично між першим і другим туром виборів. Будемо сподіватися що в опозиції часу слухати народ у нього буде більше.

4. Спяніння владою. Після розвалу багатопартійної коаліції в раді у 2016 році та звільнення уряду Яценюка, команда Порошенка дуже відірвалась не тільки від народу, а й від всього політикуму. А це закріпилось у коаліції на пару з Народним фронтом та поділом посад «на двох». А ще дало поштовх всім подіям, що були в політичній боротьбі потім. Включно з сміттєвим скандалом, поливання брудом Гриценка та Тимошенко. Це все зробили решту партій критиками і противниками Порошенка і виключило підтримку ними його кандидатури в другому турі.

Хоча зрештою, твердження, що «Порошенко кращий з поміж українських президентів», має право на життя. Принаймні поки що. Він перший на моїй пам'яті топ-політик, якому виборці за власним бажанням прийшли дякувати за роботу. Перший президент рейтинг якого на виході 16-25 відсотків.

Не ангел, і точно не демон. Президент зі своїми плюсами і мінусами. Рівно такий, якого заслуговував українських виборець ці п'ять років. Власне тому, Порошенка і обрали більшістю голосів у 2014 році. Чи оберуть знову кудись – це вже інше питання. Принаймні все залежить виключно від нього та його бажання вчитися на помилках.