- Війна, Ноббі… хєх… Та для чого вона взагалі потрібна? Сказав Колон.
- Не знаю, сержант. Можливо, за для звільнення рабів?
- Абсолютно ні для чо… Хм… Ну допустимо.
- Щоб захиститись від тоталітарного агресора?
- Добре-добре, тут згоден, але…
- Врятувати цивілізацію від орд…
- У довгостроковій перспективі все одно ніякого толку! Ось що я тобі скажу, Ноббі, якщо ти стулиш пельку хоч на п'ять секунд! – різко перебив Колон.
- Так, але хіба у довгостроковій перспективі хоч від чогось є сенс?
Террі Пратчетт — «Гуп!»
Деякий час тому, подивився нову екранізацію «На Західному фронті без змін» від Netflix. Враження двоякі. Якщо візуально-постановча частина цілком собі непогана, хоч і занадто, як на мене, стерильна.
А саундтрек, так і просто чудовий…
То от що стосується сенсів, акцентів, та і в цілому головного лейтмотиву фільму, то ось тут вже просто якийсь іспанський сором. Причому, читаючи відгуки співвітчизників, розумію що такі самі відчуття фільм викликав далеко не в одного мене.
Що цікаво, на IMDb у фільму 7.9, а на Rotten Tomatoes 92% та «Сертифікат свіжості». Тобто умовному «світовому глядачеві» кіно сподобалось. І в той же час, в українському сегменті Фейсбуку та Твіттеру, з того що бачу, кожен другий відгук – суцільний розйоб.
Чому так, і чому значна частина українців під час війни опинилася у сприйнятті цієї «потужної антивоєнної драми» в опозиції до масового глядача із за кордону?
Багатьом, було важко абстрагуватися від того факту, що головні герої – німецькі солдати на території Франції.
Аналогії напрошуються, і дуже важко втриматись і не спробувати екстраполювати ці кайзерівські реалії 1917 року на сучасність 2022-го. Ну а емпатувати персонажам-чмоням, вочевидь, зовсім-зовсім не комільфо. Але, думаю, проблема у сприйняті українцями цього фільму трохи ширша ніж проста аналогія і порівняння німецьких окупантів з російськими.
Особисто мене триггернуло наступне…
Якось дуже важко стало сприймати гуманістичні антивоєнні твори після 2014-го року. Взагалі. Безвідносно до того, про який історичний контекст йде мова.
Такий характерний для значної частини цих творів підлітковий, інфантильно-наївний і в той же час зверхньо-менторський підхід викликає хіба що роздратування та співчуття до творців.
Вся ця «війна не має сенсу і солдатам нема чого ділити»… «воюють бідні хлопчики, яких обманули злі генерали та політики»… серйозно?
Вибачте звісно сповнені гуманізму та любові до ближнього фільммейкери із безпечних, оточених притомними сусідами країн…, але, наприклад, не вважаю солдатів ЗСУ наївними, обманутими ідеями патріотизму хлопчиками, які не знають за що воюють, і яким слід піти і побрататися з такими ж самими хлопчиками з окупаційної армії рф.
І це навіть претензія не до Ремарка. Мова про конкретний фільм Netflix, і про великий та часто домінуючий у сучасній культурі тренд на зображення війни як такої.
Знов і знов сформовані у сповненому поваги до особистості, ситому та безпечному суспільстві творці, вип'ятивши губу та відтопиривши мізинчики, викривають абсурдність кровопролиття. Заплющуючи очі на те, що війна буває різна.
Основна, як на мене, проблема фільму, це саме спроба якнайдалі відійти від конкретики, і створити загальне «антивоєнне полотно».
Ну тобто, якщо б це просто була історія компанії німецьких чмонь, які наслухавшись пропаганди пішли во славу «Німецького Миру» брати Париж за три дні, а в підсумку іздохли у соплях і бруді на чужій землі, намагаючись стирити гуся… То так. У такому форматі – історія робе.
Але все ж подається як універсальна антивоєнна притча, старанно відкидаючи всі «зайві» теми та сенси із оригінального роману.
Ось дивиться, фільм має дві основних тези. Перша – війна це страшно. Це бруд, кров і смерть… а не так, як у героїчній белетристиці показано.
Ок. Неможливо сперечатися. Так і є.
Звичайно це таке собі одкровення… з тим же успіхом можна зняти фільм-попередження про те що вода мокра, а у черешнях є кісточки…
Ну тобто трошки банально, але факт, не посперечаєшся.
Вочевидь у часи написання роману тема ще не була настільки обсмоктана та пережована літературою та кіно як зараз. Добре.
Друга теза та лейтмотив у фільмі – це демонстрація абсурдності війни, і показ війни виключно як справи обманутих хлопчиків які йдуть гинути і вбивати таких самих обманутих хлопчиків лише в іншій формі, заради ілюзорних ідей патріотизму та державної величі, за наказами жуючих ікру генералів-маразматиків…
І якщо перша теза просто банальна, то друга, вибачте, це вже відверте лайно. Принаймні, коли вона подається як щось загальне.
Так, для Першої Світової частково актуально (особливо для німців-окупантів). Для багатьох колоніальних чи монархічних конфліктів до того, та і після, теж.
Але ж історія претендує на «універсальність».
Нажаль, світ влаштований трошки інакше, ніж у голові випускника Школи мистецтв при Нью-Йоркському університеті – німецького режисера Едварда Бергера.
Війни є різні. Причині і мотивація піти на війну є різні. І часто справа не у дитячий наївності романтичних хлопчиків якими маніпулює зла закуліса…, справа у тверезому розумі, у свідомому виборі дорослих чоловіків та жінок, і у боротьбі за виживання.
…Ах, ну навіщо ж ті бідні солдатики пливуть із США визволяти Європу від нацизму… злі командири-генерали заставлять їх там стріляти у таких самих парубків… Давайте жити дружно, нащо то насильство. І хай собі у Європі буде геноцид та концтабори…
…Ой ну що ж ті нерозумні вояки ЦАХАЛу вв'язалися у Війну Судного дня… То ж все політики винні. Навіщо вам це, хлопці й дівчата у формі… хай собі вашу державу просто зітруть з лиця землі… Давайте жити дружно…
…Та що ж таке знову… Обмануті ідеями патріотизму українці стріляють у бідолашних рюскіх хлопчиків. Нащо це все. Прощавай зброя… Війна це пекло! А те що вас проковтне потворний тоталітарний монстр, так то нюанси. Ну не стреляли ж через це у живих людей…
Якось не дуже ці універсальні антивоєнні твори виглядають, якщо подивитись під таким кутом. Здається часто війна, це все ж необхідність…
Власне, ось чому «На Західному фронті без змін» скоріш не сподобався.
Історія непогано б виглядала як фільм про конкретну сторону у конкретній війні, а саме про німців у Першій Світовій, точніше навіть, про німців у окопній війні на Західному фронті. Але, картина нащось робить акцент не на конкретику, а на таку собі псевдо-універсальну, загальнолюдську антивоєнну притчу.
На цьому фронті, прямо скажемо, вийшло не дуже.
Якось занадто інфантильно виглядає спроба звести мотивацію збройних конфліктів до такої простої, але впливової у культурі і масовій свідомості фабули, про те що – ми всі пішаки «світової закуліси», а війна — це місце де незнайомі люди вбивають одне одного заради інтересів добре знайомих людей, які один одного не вбивають…
Підхід популярний у кіно ще з часів В'єтнамської війни і підхоплений новим поколінням творців, які часто, на тих самих «в'єтнамських» військових драмах і зростали.
Але, сова ну ні як не хоче натягуватись на глобус коли розумієш, що навіть у рамках одного конфлікту об'єктивні причини воювати бувають діаметрально протилежні.
Чи актуальна фабула про обманутих хлопчиків які без жодного сенсу йдуть вбивати і вмирати заради амбіцій своєї влади, для умовних єгипетських чмобіків у 1973-му?
Для тих далеких від політики та релігії хлопців яких забрали в армію з каїрського ринку?
Мабуть так. Це кіно про них.
А чи актуально це було для хлопців і дівчат з Єрусалиму, коли проти їх нещодавно здобутої країни почалась війна на знищення, і які зі зброєю захищали своє право на існування?
Здається що ні, не актуально.
Актуальний цей посил для чмобіків з Костроми, які невідомо для чого їдуть дохнути під Генічеськ, який вони навіть і на мапі то знайти не зможуть?
А для чоловіків та жінок із Запоріжжя, які служать у ЗСУ, і роблять все що тільки можливо, щоб не підпустити загарбника до свого міста?
Універсальний пацифістичний погляд на війну не працює, а спроби зобразити військових, виключно як обманутих хибними ідеями і хтивими політиками жертв, викликають лише огиду.
Вочевидь, коли війна це щось абстрактне та безкінечно далеке, кіно сприймається краще. Проте тут і зараз, в Україні 2022-го, неважко роздивитися наскільки це банальна, та претензійна інфантильщина.
P.S. Дякувати богам кінематографу, завжди є щось гарне, що можна поставити у приклад. Маєте бажання подивитись дещо дійсно хороше на військову тему? Нічого кращого за "Band of Brothers" все ще не зняли.
P.P.S. А якщо хочеться саме німецької антивоєнної драми – "Der Hauptmann" (2017). Неймовірний.
