Блог тут колись завів для того щоб викладати тексти про кіно, але зараз такі часи коли можна відійти від теми. Да і все ж таки пост, це реакція на переглянутий відеоролик, тому теж у якомусь сенсі рецензія…
Світ слоупока завжди сповнений чудес та несподіваних відкриттів. Так не пройшло і місяця, як я дізнався що Телебачення Торонто тепер пилить ще й англомовний контент.
І це круто. От прямо дуже.
Тут, в принципі, можна б було просто поділитись роликом і на цьому поставити крапку. Але вирішив трошки розгорнути думку. У підсумку вийшов якихось непристойних об'ємів текст. Ще й не дуже приємний, місцями прямо зрада-стайл.
Але все ж. Чому робити зараз націлений на іноземців контент, це круто і надзвичайно потрібно?
Тому що в інформаційному плані у нас все зовсім не так добре, як багатьом здається. От прямо зовсім-зовсім не так.
Чи то внаслідок захисного механізму психіки, чи просто через обмеженість використовуваних джерел інформації, так чи інакше, але багато хто з нас після 24-го оселився у затишній та надійній інформацій бульбашці.
Усередині цієї бульбашки «Весь Світ» згуртувався у своїй підтримці України.
Звичайно так, десь там є слиzzькi ніmці і mутнi фrаnцузи, які щось там потихеньку каламутять… але то таке, все ж таки за великим рахунком весь цивілізований світ за нас!
Нарешті всі дізналися що це за така країна – Україна. І от тепер, переважна більшість людей на планеті щиро підтримують Україну у цій злочинній війні розв'язаній державою-терористом – Росією, за плечима якої стоять лише кілька незначних, маргінальних режимів на кшталт Північної Кореї та Еритреї…
І хоча війна продовжує тривати, війну думок та сенсів, війну за голови, симпатії та підтримку ми вже виграли!
На жаль, але тут така херня… коротше про «весь цивілізований світ за нас», це не так. Вибачте, не весь.
Скажу більше, може так статися що нам у цій війні симпатизує менша частина населення глобусу, більша частина — Росії.
Ось дивіться, при тому що офіційний Пекін дотримується умовного нейтралітету, то от що до інформації Китай цілком і повністю воює на боці Росії. У китайському медійному просторі та суспільстві панує російська, а отже антиукраїнська «повєстка» та думка.
Акредитований російською армією та їздячий з нею безпосередньо по фронту, китайський журналіст (за фактом — пропагандист) Лу Югванг, бере інтерв'ю у Пушиліна і розповідає, що українські військові використовують цивільних як щит…
За версією Global News — англомовної газети китайського уряду, у «Бучанському інциденті» винні США та Захід…
Російські спікери розповідають у китайських медіа про «українських нацистів»…, блогери та лідери думок повністю дотримуються російської повістки, а спроби подати об'єктивну інформацію з України негайно піддаються цензурі…
Китай, це 18.14% населення Землі, і там все погано. Дуже.
Одна з типових карикатур-ілюстрацій до статті китайської Global Times щодо ситуації в Україні
Ще 17.66% це Індія.
Там вже не так однозначно, але теж не то щоб прям дуже добре. За умовного паритету позицій у великих ЗМІ, то що стосується інтернету… Індія це поле дії російських ботоферм, які більш ніж успішно просувають там наративи РФії.
Африка. В Африці знову погано. Величезний вплив Росії на режими багатьох африканських країн очевидним чином позначається на роботі місцевих медіа та інформаційному порядку денному. Плюс місцеві RT і Sputnik чудово роблять свою справу. Плюс, плюс, плюс… там багато всього, і все не на нашу користь.
Далі Латинська Америка, і знову так собі ситуація. RT en Español і Sputnik Mundo на відміну від «продажних проамериканських ЗМІ» несуть там «правду» та «альтернативну точку зору» своїй багатомільйонній аудиторії.
Десь граючи на історичних та культурних нюансах, десь на антизахідних чи постколоніальних настроях.., десь на культурному фронті чи чомусь іще… в іспаномовному світі російська пропаганда давно, глибоко та масово впровадилася в інформаційне поле. Російська – за замовчанням антиукраїнська.
Далі можна про Близький Схід, з його потужними антиамериканськими настроями і образою на нас та ЄС за те що українські біженці були прийняті набагато краще за сирійських…
Або можна про середню Азію, де нас часто взагалі лишають суб'єктності, та сприймають війну як протистояння Заходу та Росії…
Але тут і так вже лонгрід...
Суть у тому, що як би нам не було затишно жити у чарівній інформаційній бульбашці, де «Весь світ підтримує Україну», це не так. Більшість населення глобуса вболіває не за нас.
Вибачте якщо лопнув чиюсь бульбашку, але думаю, все ж таки слід на це дивитися тверезо і усвідомлювати проблему.
Так. Україна дійсно заручилася підтримкою умовного колективного Заходу. Або Вільного світу... як не назви, вони за нас.
Через вісім років після початку чергової війни Росії проти України, в Європі та Північній Америці нарешті остаточно сформувався суспільний консенсус щодо її інтерпретації та оцінки сторін: Україна – хороша, Росія – погана.
Громадяни, політики та медіа цих країн здебільшого підтримують Україну та засуджують російську агресію. Здебільшого.
Є безумовні друзі, це в першу чергу країни які добре знають що таке Росія, хто такі росіяни, і які відчули на собі радощі російської окупації. Там усі все чудово розуміють і бачать.
Ще є наші міцні союзники: США, Британія, Канада та інші… У багатьох їхніх громадян до того що тут відбувається є безліч питань, але при тому, в переважній більшості, незважаючи на питання, громадська думка на боці Світла.
А далі… а далі все вже дуже варіативно, і в різних державах «Заходу» відсоток тих, хто умовно «вболіває за нас», і усіляких «голубів миру», «не все так однозначно», «це взагалі не наша справа» і їм подібним… може сильно коливатися. Але це, незважаючи на загальний, прийнятий у суспільстві проукраїнський консенсус.
Такі справи.
Але, це пост не про те, як жахливо що нас підтримує не весь світ, це пост про те як прекрасно, що з'являється все більше українського культурно-інформаційного контенту орієнтованого на експорт.
Те, що відбувається у вітчизняному інформаційному середовищі і на «інформаційному фронті» по-хорошому вражає.
Маса крутого контенту який несе чудові, правильні меседжі та сенси. Фейсбук, Твіттер, Ютюб… Все це живе та квітне… але здебільшого – локально.
Поки ми всі сидимо у цій нашій чудовій, затишній бульбашці, ніжно погладжуємо і теребонькаємо один одному русофобію, це звичайно здорово, корисно, приємно, і в жодному разі не слід зупинятися, але все-таки дуже важливо експортувати її за межі бульбашки.
Перекладати тексти світовими мовами, спілкуватися на форумах та в соцмережах, залишати коментарі під постами лідерів думок, розмовляти зі знайомими з різних країн, і звичайно робити якісний, розрахований на аудиторію що знаходиться за межами нашої бульбашки, контент. І розповсюджувати, розповсюджувати, розповсюджувати.
Розумію що це все очевидні речі, і я ні в якому разі не відкриваю Америку. Дуже багато людей, дуже давно і без того цим зайняті. Але все одно проговорити це вголос у черговий раз не зайве.
Наша русофобія недостатня, це так, але наша експортна русофобія недостатня катастрофічно! Хоча кожен може стати її амбасадором.
Розповідати один одному як ми ненавидимо руzzню, це безумовно добре, але також критично важливо пояснювати, чому саме ми їх ненавидимо і що тут відбувається всьому світу.
Звичайне, побутове спілкування зі знайомими з різних країн без уникнення «політики» та «гострих тем», з чіткою артикуляцією того, що відбувається та розстановкою акцентів, це вже корисно. Ймовірно, це особливо актуально для діаспори, яка часто замкнута в собі.
При цьому важливо йти крок за кроком. Поступово.
Якщо у спілкуванні з умовним «китайцем» чи «бразильцем» перемогою буде хоча б донести очевидний факт того, що Росія агресор, який веде жорстоку, невмотивовану війну проти України... То для вже розуміючого цей базовий, бейсиковий рівень умовного «європейця» можна спробувати донести вже трохи складніші матерії.
Наприклад – пояснити хто такі українці і що це за країна така – Україна.
Taras Bulba (1962)
Якщо у вашій затишній бульбашці весь світ і так про це дізнався ще 24-го, то вимушений розчарувати. Ніт. Назву почув, це так. Але не більше. Ми досі тerra incognita. Наша, культура, наша історія, наша ідентичність… боюся, що для усередненого «західного обивача» цього просто не існує. Біла пляма.
Він вже знає що країна-агресор – Росія, на чолі зі своїм божевільним диктатором, напала на сусіда – Україну, яка виявилася крутою і здорово відбивається. Ось є хороші, а ось погані. Робити як Росія не можна. Фу. Це ясно.
Але що це за Україна така, звідки вона взагалі взялася, і чому вони там не можуть просто домовитися, віддавши руським пару — трійку регіонів… адже через цю війну вже в Африці дітям їсти нічого, а в Берліні тарифи на комуналку зростають… Все одно ж і ті й інші за великим рахунком – "russians" і «завжди мирно жили разом».
По-справжньому переконати «європейця», що це не так, може виявитися навіть складнішим завданням, ніж переконати «китайця» в тому, що у війні винна Росія.
І це ще досі початковий рівень. Далі наступний. Складніший….
У нас, на жаль, у самих досі після восьми років війни, щодо цього немає у суспільстві консенсусу. А тепер давайте спробуйте донести до свідомості «західного обивача», чому росіяни несуть за цю війну та геноцид колективну відповідальність. І чому правильно казати не «Путін вторгся в Україну» та «Путін продовжує вбивати українців», а Росія вторглася в Україну і росіяни вбивають українців. Спробуйте.
Якщо вийшло, то далі можна підняти ставки і вже намагатись пояснити, чому російська культура токсична, і чому одягнений у балетну пачку і танцюючий лебедине озеро прямо посеред вишневого саду Толстоєвський — це прояв деструктивної імперської soft power… навіть незважаючи на свої розкішні кучеряві бакенбарди. І чому "Peppa Pig" — ок, а "Masha and the Bear" not ok.
Удачі, витримки та успіхів. Вони знадобляться, бо зробити це буде дуууже непросто.
Особливо, якщо мова йде про величезний пласт «західних» інтелектуалів, який сформувся в антиамериканській та антикапіталістичній атмосфері 60-х і 70-х, і який притримується порівняно «лівих» і часто проросійських поглядів. Це люди які хизуються кількістю прочитаних романів Достоєвського і Толстого, і пулею мчаться за квитками, коли з гастролями приїжджає Большой театр. (Повна назва: Федеральное государственное бюджетное учреждение культуры «Государственный академический Большой театр России») і це жодного разу не soft power, що ви, мистецтво воно ж «поза політикою», ага.
Змогли? Тоді ще завдання із зірочкою, для найстійкіших.
Поясніть вашому до мозку кісток сповненому гуманізму, вихованому у атмосфері поваги до усіх оточуючих приятелю з якоїсь далекої затишної країни, чому це так багато українців не люблять гарних, ліберальних, рішуче засуджуючих цю «путінську війну» хороших руzzкіх.
Адже ж ці веселі, позитивні, стильні та молоді російські ліберали, своєю чудовою англійською, сміливо та безкомпромісно говорять – "Stop war", "War is bad". Ух які! Деякі навіть шлють гуманітаркою памперси українськім дітям.
Або навіть пісні співають, антивоєнні. Герої же ж!
А вам вони не подобаються. Ну як можна бути такими буками та радикалами!? Фу.
От спробуйте донести чому більшість цих вєщаючих на Захід «хороших роzіян» і «голубів миру»… голубів руzzкого миру, це по суті говорячі сендвічі з гівном. В яких проміж рум'яних, присипаних кунжутом інтелектуальності та гуманізму золотистих булок, лежить все та ж сама смердюча какаха російського імперського шовінізму, зверхності, та російської пропаганди…
Таких наративів безліч. І якщо ви не досвідчений оратор і майстер аргументації, то донести їх може бути ох як непросто. Донести переконливо та грунтовно. При тому не заглиблюючись в історичні нетрі та глибини національної міфології, донести так, щоб не здаватися при цьому якимось дикуватим фріком-параноїком з ультра радикальними поглядами.
Доступні, змістовні, лаконічні тези, наочні приклади та зрозумілі аналогії. Так щоб у пабі за келихом пива можна було б все це чітко артикулювати, от що треба.
І якщо ви не нащадок Демосфена та Ціцерона, то на допомогу може прийти скинутий вашому європейському другу відос. На зразок тих, що лежать у коментах нижче.
Але для цього, очевидно, подібні ролики мають бути. Багато.
Ось я, наприклад, як бачите, в лаконічність зовсім не вмію… Тому спробую тепер всю цю писанину резюмувати.
Як би нам не хотілося вірити у мантру про те, що «весь Світ за нас», це не так. Не весь. І навіть не більша його частина. Ось така от херня. Нажаль.
І навіть у тій його частині, яка за нас, там теж є плюралізм думок. А ще там є відсутність розуміння того, хто такі ці українці і що таке Україна, і того, хто такі росіяни і що таке Росія.
Дуже добре, що всередині країни на ці питання сьогодні намагається відповідати наш культурно-інформаційний простір. Українські Ютуб, Твіттер та Фейсбук прекрасні.
Але, саме зараз як ніколи важливо, виносити всі ці наративи та сенси за межі нашої затишної інформаційної бульбашки. Це критично важливо.
Наша експортна русофобія недостатня!
Дякую за увагу.
