А те, що завтра уся ця мерзота так само натхненно буде волати за кожного, хто пообіцяє «мир, дружбу, жвачку». А ще, мені дуже лячно, таки дійсно дуже. І ще, я розумію, що на сьогодняшній день ми практично нічого не зможемо їм протиставити... І від цього стає ще гірше. Коли тобі майже 50років, ти дуже чітко усвідомлюєшь, що для того, щоб зберегти країну, потрібно фізично знищити всіх , хто одного віку з тобою і решту літнього сміття. Всіх, хто свідомо пам'ятає часи СРСР. Ми, наші батьки, діди и інші пращури, мають зникнути... тоді в України є шанс. Доки ми будемо копирсатися у цьому, створеному еами, радянському та пострадянському лайні, ніякої України наших мрій не станеться...
І це не заклик, для масового суіциду 40+, це відмітка на дупі, коли свербит «миру, дружби та жуйки».
