Олександр Глухов, доцент, Київ.
В Україні складається загальна атмосфера, що нам потрібна більша увага до гуманітарних знань і до виховання учнів загалом, а точні знання не пропагуються. Нинішня освітня концепція, яку зараз вводять в межах освітньої реформи в Україні, говорить, що не всім потрібно знати фізику і математику, а лише тим, хто хоче. Але для того, щоб така інтелектуальна еліта існувала, треба, щоби загальний рівень був високий, щоби суспільство нормально сприймало те, чим займається така еліта. В нас зараз, якщо ти скажеш, що ти вчений, працюєш в університеті, тебе швидше за все пожаліють, враховуючи соціальний статус вчених. Як я можу займатись математикою в суспільстві, де 99% людей вважає, що математика не потрібна? Таке враження, що нинішні урядовці мали з математики трійку, один міністр навіть сказав про це з гордістю. І от вони зараз вирішили, що математика не потрібна.
Стосовно сподівань, які закладені у компетентнісний підхід до освіти, який зараз вводять в Україні в межах реформи освіти, що люди, які хочуть займатись точними науками, самі виберуть такий шлях, причому у старших класах. Якщо створювати перепони, багато здібних людей не зможуть пробитись через різні причини. В історії є багато випадків, коли люди через різні проблеми проявляли себе у певних науках лише після школи. Для чого створювати такі перепони?
Раніше також не у всіх в школі чи університеті добре йшла математика, але такі люди розуміли, що математика – це щось поважне, і значить їм її треба підтягувати. Нікому не приходила в голову думка, що математику треба скорочувати і не вчити. А тепер багато хто вважає, що раз мені математика в голову не лізе, значить математика погана, а з моєю головою все в порядку. Зараз учні вважають, що я – пуп землі, це такий учне-центричний підхід. І освіта не учня підтягує до рівня науки, а хоче опустити науку до рівня учня.
Навіть в університетах скорочується викладання математики. На багатьох інженерних спеціальностях зараз читають вищу математику не 4 семестри, як раніше, а 3. Багато є речей з математики, які люди знали в 18 сторіччі, я своїм студентам вже не можу викласти. Стає важко викладати доведення, що потрібно для того, щоб навчитись розв'язувати задачі. Якщо студентові даєш готову формулу або теорему без доведення, ти вчиш не того, хто буде творити, а того, хто буде просто користуватись. У світі є країни, які працюють, як конструкторське бюро, наприклад в Америці розробляють айфони. Складають їх у Китаї. А яка роль відводиться Україні? Ми мабуть будем лише купувати те, що придумали американці і склали китайці. І ми за це їм віддамо залізо, зерно і олію. Тоді дійсно нам не треба вчити фізику і математику.
Я викладаю математику на факультеті комп'ютерних технологій, і мені студенти кажуть, «Я люблю комп'ютери і програмування, а навіщо мені математика». І це в Україні, де була одна із найсильніших шкіл прикладної математики і з'явились одні з перших комп'ютерів. Я не можу уявити, щоб студенти, які вчилися в ті часи на інженерних спеціальностях, задавали питання, чи потрібна їм математика в подальшій роботі.
Отже, у інженерів тепер буде гірша підготовка. Це призведе до того, що крім сировини, ми будемо робити прості технологічні речі, які не хочуть робити не тільки країни першого світу, а навіть Китай. В Україні буде дешева робоча сила, сільське господарство, перевалочна база завдяки вигідному географічному становищу. Але у нас також є інтелектуальні ресурси, і я вважаю, що їх можна розвивати.
Це — продовження дослідження Нового Шляху на тему реформи української освіти. Див. також частини 1, 2 і 3.
