Юрій Білінський, Новий Шлях — Українські Вісті.
https://www.newpathway.ca/filosofski-rozdumy-na-tl...
Чому українці були щасливими людьми; чи справді українське народне мистецтво – одне із найбагатших у світі; що таке мистецтво і чим воно відрізняється від псевдо-мистецтва, яке заполонило світові виставки і колекції; у чому полягає відповідальність митця перед Богом і людьми? Такі питання можуть виникнути під час споглядання робіт київського емальєра Олексія Коваля. Небагато митців спроможні викликати міркування на такі глибокі теми своїми роботами. На думку приходить «Чорний квадрат» Казиміра Малевича, який викликає багато запитань, особливо у тих, хто бачить його вперше. І до речі, чи «Чорний квадрат» це мистецтво? Олексій Коваль дав нам відповідь і на це питання теж під час його виставки у Канадсько-Українській Мистецькій Фундації у Торонто.
Юрій Білінський: У багатьох ваших творах є рослинні мотиви, які можна узагальнити під назвою «дерево життя». Який зміст Ви вкладаєте у цей символ?
Олексій Коваль: Дерево життя або світове дерево, на мій погляд це філософська путь із початку до кінця, або скоріше з початку до початку. Цей образ є майже в усіх народів світу, люди скрізь так чи інакше трактують його, тому що всюди бачать дерево чи квітку. Українське дерево життя — набагато більше і складніше, ніж у багатьох народів.
Юрій Білінський: Як можна порівняти українське народне мистецтво з надбаннями інших націй?
Олексій Коваль: Народний одяг, народні орнаменти в інших країнах, наприклад європейських, таких як Хорватія, Польща, Угорщина чи Франція, дуже гарні. Але вони в усіх цих культурах — однакового стилю, дуже легко вгадати, наприклад, хорватський орнамент. А в нас орнаменти, або ті ж самі народні пісні, дуже різні по регіонах. Дуже велика різниця між орнаментами центральної України, Полтавщини, і наприклад, півночі, півдня та інших регіонів. Серед українських є такі, які ніколи би не відніс до орнаментів однієї країни. А народних пісень теж величезна кількість – близько 300 тисяч різних пісень. Така різноманітність є хіба що в Індїї чи в Китаї, але це набагато більші країни, у європейських країн такого нема. Наприклад, шотландський тартан – різноманітний, але стиль у різних тартанів один, тому що вони розвивались протягом одного періоду. В Україні орнамент розвивався з часів Трипілля, проходив через різні епохи і видозмінювався.
Юрій Білінський: Ваші роботи дуже українські, але якісь дуже солідні і фундаментальні, чим вони трохи відрізняються від багатьох більш романтичних і поетичних творів мистецтва, які показують ту ж саму старосвітську Україну.
Олексій Коваль: Там, де я показую, наприклад, козаків, моя ідея — показати воїнів-переможців. Мої козаки не можуть програти, тому що вони здібні, могутні, розумні, багаті. Я хочу бачити Україну сильною, могутньою, людей — вихованими і здоровими. Щоб люди не нили, що десь щось погано, а робили щось гарне. І, до речі, емаль якраз такий матеріал, який потребує значних вкладень матеріалів і роботи, і дає відчуття тривалості — колір емалі з часом не змінюється. Я хочу, щоб наші нащадки побачили ці роботи через сто років і зрозуміли, що це були люди-переможці.
Юрій Білінський: Це таки відрізняється від підходу до української історії як до історії нужденних і нещасних людей, які постійно перебували під чиїмсь гнітом.
Олексій Коваль: Коли потрапляєш в наші села, бачиш, що люди жили там в гармонії зі світом і один з одним. Мені дуже цікаво відчувати той час і щастя тих наших предків.
Юрій Білінський: Нещасний народ не може створити таку красу, яку вони створили і яку Ви показуєте в своїх роботах.
Олексій Коваль: Ця краса відчувається в орнаментах, піснях, іконах, будівлях. І в одязі теж – історично наш одяг був зручнішим, ніж сьогоднішний, він слугував довше. Візьміть ті ж самі шаровари чи народні сорочки.
Юрій Білінський: А що сталось потім, як розвивалось українське мистецтво у радянські часи?
Олексій Коваль: Через вплив радянської влади українське академічне мистецтво ХХ ст. не дало такої великої кількості творів на українські національні чи філософські теми, де була б зображена людина, її світогляд, як хотілося б. Можна згадати Нарбута, бойчукістів, Новаківського, Труша, Дерегуса, Якутовича. Тобто, можна назвати тільки десь 20 імен тих митців, хто за радянських часів в своїй творчості висвітлював українську тематику. Але все одно українське академічне мистецтво ще з царських часів відрізнялось від російського. Українську школу живопису можна легко відрізнити від російської, у нас завжди були більш яскраві кольори.
Юрій Білінський: Та й багато прикладів офіційного українського радянського мистецтва можна сміливо назвати шедеврами, наприклад «Хліб» Тетяни Яблонської.
Олексій Коваль: Були такі офіційні художники, як Яблонська, які змогли обійти вимоги влади по-людськи, знайти щось цікаве, не пропагандистське. Мені особливо подобається її декоративний період, коли вона трохи відійшла від академізму, — він був найбільш український і потужний. Хочеться, щоби зараз українське мистецтво надолужувало цей дефіцит, який склався у 20-му столітті. Чим більше буде гарних художників в Україні, тим краще. Місця вистачить усім, справа в тому, кого вони будуть виховувати, яким буде наступне покоління народу, його думки і відчуття.
Продовження розмови — про те, чим справжнє мистецтво відрізняється від псевдо-мистецтва читайте тут.
Роботи Олексія Коваля
