Введення ринку землі і реформа енергетики – дві найбільш болючі зміни, які зараз дискутуються в Україні. Перша реформа, на думку одних, нарешті принесе ринкові відносини у останню нереформовану галузь економіки, а на думку інших – забере у селян землю і і знищить село. Друга реформа, на думку одних, – єдиний приклад успішної економічної реформи з часів Євромайдану, а на думку інших – корупційна змова олігархів задля досягнення надприбутків на тлі війни і зубожіння народу. Новий Шлях запитав двох провідних економістів з Канади та України і отримав протилежні думки з приводу цих реформ.
Введення ринку землі
| Олег Гаврилишин, Оттава НШ: Чи потрібні якісь передумови для введення цього ринку? ОГ: Я виступаю за введення ринку землі 25 років, якщо не більше. Для цього не потрібно ніяких спеціальних передумов. Про передумови говорять ті, хто проти, вони шукають якісь причини, щоб заперечити. Введення ринку – це простенька справа. Треба змінити закон і дозволити кожному, хто начебто сьогодні власник, а насправді і далі орендатор у держави, бо держава й досі контролює, що власники можуть і що не можуть, бути повним власником, мати можливість ту землю продавати і на неї брати іпотеку. Це головне, що дозволить сільськогосподарському сектору розвиватися, бо люди там не знають, що завтра буде з їхньою землею. Вони будуть готові вкладати інвестиції в землю, в машини, в маркетинг. Тоді вони зможуть продавати продукцію великим європейським роздрібним мережам, які сьогодні не впевнені в українських постачальниках, тому що висить питання власності землі. Тепер, коли Україна стала асоційованим членом ЄС, для неї відкрилися просто феноменальні можливості годувати Європу. НШ: Що станеться з малими і середніми фермерами, коли відкриється ринок землі? ОГ: Я не можу передбачити, скільки малих фермерів залишиться малими, скільки з них стане середніми, а потім – великими. Не треба забувати, що в Америці величезна концентрація землі, малі фермери, хоч і залишаються незалежними, насправді працюють на великі концерни, які мають десятки тисяч гектарів, розділені на маленькі наділи. Я не бачу нічого страшного в тому, якщо малий фермер в Україні продасть свою землю, щоб хтось більш ефективно нею орудував. В країнах Європи і Північної Америки 100 років тому на землі працювало 25%, а сьогодні – 2%. НШ: Чи треба якось підтримувати малих і середніх фермерів, давати їм фінансування для викупу землі? ОГ: Це питання ще треба більш детально вивчати, але, на загал, я дуже скептично до цього ставлюся. Чи в Канаді нам дійсно потрібно так сильно підтримувати фермерів, щоб ми, як споживачі, платили за молоко в 2 рази дорожче, як в Америці? Щось тут неправильно. А ще гірше буде в Україні, в корупційній атмосфері, де посередник буде з того користуватися більше, ніж сам фермер. НШ: Українські фермери говорять, що вони втратять землю в результаті відкриття ринку землі. Кажуть також, що разом з фермерами загине українська культура, тому що в цілому це – селянська культура. ОГ: Існує багато країн в світі, де говорять, що їхня культура – селянська. Це популярно і в Америці, і в Канаді, а у Франції фермери тракторами блокують вулиці в Парижі, бо вони кажуть, «ми – селянська культура». Але чому французи в Парижі мають передавати таку велику частку державних податків французьким фермерам, які цілком добре живуть? Кожен, хто може хоч би трошки висмоктати молока з державної корови, буде пробувати це робити. І чим більше держава готова це робити, тим більше буде бажаючих на це. Олег Гаврилишин – колишній заступник директора Європейського департаменту Міжнародного валютного фонду та заступник директора з персоналу, працював з країнами колишнього Радянського Союзу. У 1993-1996 роках обіймав посаду заступника виконавчого директора правління МВФ, представляючи Україну; до цього обіймав посаду заступника Міністра фінансів в уряді України (1991-1992 рр). Народився в Україні, жив і здобув освіту в Канаді і США, отримав докторський ступінь у Масачусетському Технологічному Інституті 1972 року. Був консультантом різних іноземних урядів, Світового Банку та різноманітних міжнародних агенцій, зокрема UNDP, UNCTAD та CIDA. Протягом багатьох років викладав в університетах Канади, США та Європи. Автор численних статей і книжок. | Володимир Лановий, Київ НШ: Чи потрібні якісь передумови для введення цього ринку? ВЛ: Селяни у 1990-х отримали в приватну власність землю, але не отримали можливостей господарювати на ній, їм не дали кредитів. Людей загнали в пастку, і вони здають землю в оренду. Якщо селянин не обробляє цю землю і не продає з неї продукцію, то він не не знає ціни землі. До нього приходять і пропонують за 1 га 1 тис. доларів. Це – знижена ціна, і ніхто зараз не знає реальної ціни землі в окремих регіонах Україні. Отже, першим пунктом запровадження ринку землі повинна бути аграрна реформа, за якою господарства будь-якого розміру мають отримати право на кредити і можливість започаткувати бізнес. Будь-які спроби ввести ринок земель без цього означатимуть занижену вартість і обман селян, будуть шалена спекуляція і перепродаж. У нас є мільйони гектарів в державних запасах, і ті, хто зараз при владі, хочуть заробити гроші на приватизації цієї державної землі. В Україні треба розвивати дрібних фермерів чи великі агрохолдинги? Сільське господарство не є сферою індустріального характеру. Воно існує не для того, щоб заробляти гроші для країни, збільшувати розмір господарств, мінімізувати виробничі витрати. У світі нема великих аграрних країн, на сільському господарстві не можна побудувати велику економіку. Там немає інноваційних надприбутків, які є в цифровій економіці. Головна функція сільського господарства – забезпечення міст всім необхідним за доступними цінами. А нинішні українські агрохолдинги це насправді зернотрейдери. Вони отримують посівні матеріали, техніку і гроші від іноземних інвесторів, і все це зерно вивозиться закордон. В Україні ріжеться худоба, бо немає достатньо зерна для тваринництва, а уряд цим посередникам ще й повертає ПДВ за експорт. З тваринництва якраз і починається сільське господарство, тому що тваринництво безвідходне, а рослинництво забезпечує тваринництво. В Україні не вистачає горіхів, ягід, винограду, вина, іншої плодоовочевої продукції, малих інтенсивних господарств, зате у нас є величезні холдинги, які на сотнях тисяч га сіють рапс. Україна стає країною третього світу, яка залежить від іноземних ринків харчової сировини і зовнішніх інвесторів, і не розвиває внутрішній ринок споживання. НШ: Чи розвиток великих господарств призведе до знелюднення села і втрати української культури? ВЛ: Європа підтримує фермерів і фінансує неконкурентноспроможну продукцію, тому що село – це душа нації. Але така підтримка потрібна і чисто з економічної точки зору, бо дрібні фермери виробляють тисячі видів плодів, ягід і овочей. Ми в Україні цього не знаємо, у нас один вид капусти, зате ми займаємо перше місце в світі з виробництва соняшника. А що з того, якщо нація нездорова, тому що погано харчується? Нехай будуть мільйони господарств, які будуть конкурувати і це призведе до росту якості і вибору продукції, люди почнуть краще і довше жити. А зараз ми імпортуємо дорогі овочі і фрукти. Нам треба відновити інтенсивне невелике землеробство і тваринництво, щоб у нас відновились чагарники, луки, треба розводити качок, рибу, щоб не тільки були неозорі поля. В Україні найбільша вирубка лісів серед усіх країн Європи. Агрохолдинги зараз вирубають лісосмуги між полями, а вони протрібні для затримання снігу. Їх це не цікавить, їм потрібний ще один гектар до свого мільйону. Це зовсім інша філософія. Володимир Лановий – колишній Міністр економіки та віце-прем'єр-міністр України (1992-1993 рр.). З 1994 р. по 1998 р. і з 2006 р. по 2007 р. – народний депутат України. У 1997-1998 рр. – в.о. голови Фонду державного майна України. З 2000 р. по 2002 р. і з 2005 р. по 2006 р. – представник Президента України у КМ України. З 2007 р. і дотепер – президент Центру ринкових реформ. Голова спостережної ради Української державної іноваційної компанії, президент Центру ринкових реформ. Автор понад 200 наукових робіт. |
| https://www.newpathway.ca/diametralno-protilezhni/ |
