Сегодня звонят во все колокола и сбрасывают с трона злого тирана, а назавтра кто-то уже сидит и жалуется, что теперь, после того как сбросили тирана, никто не выносит мусор.
Т. Пратчетт
Цікавитися політикою соромно? Займатися політикою — справа для негідників? У політику нормальні люди не йдуть? Впевнений, що це знайомі твердження. Давайте трішки подумаємо, чому так, і чому, насправді, це велика помилка.
Коріння такого ставлення до політики в Україні я бачу в двух моментах.
Перший, це спадщина радянської системи, нерозривна асоціація політика з партійним номенклатурником. Що є партійний номенклатурник? Паразит на тілі суспільства, нічого корисного не робить, лише гребе і гребе народне добро, елітарна тварина. Себто, об'єкт класової ненависті, яка створила СРСР, і яка ж його і розвалила. Можна довго сперечатися про те, чому «совок» рухнув, приводити зовнішньополітичні і економічні причини, але правда також буде в тому, що в головах людей, джинси і жувачки перемогли будівництво всесвітнього комунізму.
Другий момент, це пан Макіавеллі. Його визначення правителя, чи то, політика, каже нам, що політик для досягнення цілей може використовувати будь-які засоби, незважаючи на вимоги моралі: обман, силу, популізм, лестощі, фізичне знищення конкурентів. Саме політик макіавеллінського типу міцно сидить в голові, в якості асоціативного образу. Негідник-опортуніст, який все робить для досягнення злочинної мети. Чому злочинної? Бо з визначення, вимоги моралі ігноруються. Мета виправдовує засоби, коротше кажучи. Популярність такого підходу, мені особисто, вбачається в певному магнетизмі зла. Це ж так класно і цікаво, не зважати на людей, сумління, мораль, а робити те, що хочеш.
Так що, все пропало, шеф?
Ніт.
Давайте розберемося спочатку з паном Макіавеллі. Якщо хтось дозволяє собі цитувати давно мертвого італійця, та піднімати на щит його ідеї, я пропоную піти трошки далі, і підняти на щит давно мертвого грека, який цю кашу і заварив. Вчитися треба у кращих, егеж?
За визначенням Арістотеля — політика це тотальний процес, жити в суспільстві означає жити обов'язково політично, використовуючи і розуміючи політику, як всезагальну форму соціальних зв'язків. Арістотель розглядав політику як одну з провідних сфер діяльності індивіда, як можливість утвердити свої сили та розум у суспільстві. Трошки інакше сприйняття, не знаходите?
Окей, скажімо, що античні греки були давно, це не цікаво і не в'яжеться з сьогоденням. Підемо далі, у Новий час. Це навіть актуальніше за Макіавеллі. Томас Гоббс, Джон Лок, Монтеск'є визначали політику, як стосунки з утвердження людської свободи за рахунок права, розуму і моралі. Право, розум, мораль. Свобода суспільства і індивіда.
Закликаю вас полишити ідеї пана Макіавеллі разом з самим паном Макіавеллі. Незважаючи на магнетизм аморальності, це забавка далеко не для кожного. Свідомо переступати через своє сумління та прийняті у суспільстві моральні норми може лише людина з кришталевою волею, або з дуже великою вавкою в голові.
Зробимо маленький ліричний відступ.
Коли я був дитиною, підлітком, то вважав себе безумовно аполітичним, саме через такий суспільний дискурс. Саме через заяви людей навколо мене, я був впевнений, що у політику йдуть лише негідники, в Верховній Раді сидять одні ідіоти, а нами завжди керує якийсь дегенерат-злочинець. Вам нічого не здається дивним? Ніколи не з'являлося питання — чому? Ця система містить в собі логічну помилку, хіба ні? Чому, якщо всі політики = негідники, то люди раз за разом обирають негідників? Нагадаю, що ми живемо в світі, де більшість країн, це представницькі демократії. Люди делегують іншим людям повноваження і обов'язки розбудовувати суспільство так, як ці люди того б хотіли. Якщо нами керують ідіоти, це означає, що ми ідіоти? Що ми негідники і невігласи? Я з цим не згоден, бо не вважаю себе ані негідником, ані ідіотом. Чому тоді право вирішувати я делегую негіднику?
Ну, по-перше, тому що це дуже велике перебільшення, коріння якого, як я вже і казав, ростуть з радянського сприйняття політикуму і виборів. Старше покоління, з одного боку, можна зрозуміти, вони були поставлені в такі умови, коли від їх волевиявлення абсолютно нічого не залежало. В умови відсутності індивідуалізму, в умови репресій і постійно слідкуючого «великого Брата». Це певна художня алегорія, я не змальовую Оруелла зараз, але все ж радянська дійсність не була дуже далеко від "1984".
Але умови змінилися, дійсність змінилася. Волевиявлення людей більше не декларативне, воно реальне.
Тут я хотів би зробити два звернення. Для старшого покоління, та для молоді.
Батьки. Дорослі люди. Бабці і дідці. Все ще я можу сказати вам, за мене сказав Боб Ділан:
Come mothers and fathers throughout the land
And don"t criticize what you can"t understand
Your sons and your daughters are beyond your command
Your old road is rapidly aging
Please get out of the new one if you can"t lend your hand
For the times they are a-changin"
Тепер щодо молоді. Відповідь на питання, чому взагалі варто цікавитись політикою дуже проста.
Поки ви цікавитесь політикою — ви впливаєте на своє життя.
Принаймні, до певного моменту. Звичайно, можна відвернутися, стати "поза політикою" і займатись своїми справами. Якщо ви сподіваєтесь, що хтось замість вас буде боротися за ваші цінності. Якщо гадаєте, що хтось інший магічним чином дізнається, яка саме неідеальність суспільства вам болить, та буде битись замість вас. Відверто кажучи, вірогідність дуже мала.
Та й куди це нас приведе?
В той момент, коли ви відвертаєтесь від політики, ви втрачаєте вплив на своє життя. Ви втрачаєте контроль над рішеннями які приймаються, над своїм майбутнім, іноді навіть над своїм минулим — як пам'ятаєте, Океанія завжди воювала з Остазією.
Хай це прозвучить драматично, але, молодь, саме ви маєте відстоювати те, у що вірите. Ви маєте визначати своє майбутнє, а не хтось, існуючий у хтонічному радянському союзі в своїй голові.
Політика це не соромно, політика це необхідно.
