Мене звати Юлія, мені 31 рік і половину зі свого життя я бігаю. І я зовсім не спортсменка ... я — журналістка, яка просто любить кілометри. Те, що я люблю бігати зрозуміла не одразу. Усе почалося у класі 10, коли донеслась до мене думка, треба худнути. Точніше моя подруга сказала, що я товста (ред. – а важила я щось тоді 60 кг на зріст 168). Після цієї новини із нею дружніх стосунків не припинила, проте тихенько її зненавиділа і почала інтенсивно худнути.
Процес розпочався у травні і завершився у вересні втратою десяти кг... тоді я дуже інтенсивно поєднала дієту і біг. Місцями було складно, дуже, але коли кілограми танули, усе забувалось. І поки мій організм був сильний, я бігала. Коли почав поїдати себе, я трошки «прилягла». Тож пройшовши етапи істерик, гормональних збоїв та комплексів, зрозуміла, треба шукати золоту середину. Точніше батьки про це «м'яко» натякнули...
Сьогодні я продовжую за своїм зовнішнім виглядом інтенсивно слідкувати, бо «я товста» вже давно на підсвідомості. Тож із дієти я виконую лише славнозвісне «я не їм після шостої», а от біг ... біг – це вже ритуал.
Я пам'ятаю і свою першу пробіжку. Червень, дуже спекотно, я прийшла на стадіон і пробігла не більше трьох кіл, це приблизно один кілометр. Бігового кайфу, про який усі бігуни розповідають, я не відчула. Але тоді я і не знала, що має бути якийсь біговий кайф...я просто очікувала мінус на вагах... Натомість отримала запах вулиці у волоссі і червоне обличчя.
Спортсменка із мене була слабенька. На усіх дистанціях у школі – остання. Та за місяць самостіних тренувань я все ж відчула полегшення. Бігала я увечері, аби не було спекотно. Поступово моя дистанція збільшилась на два кола. А от що таке темп і яким він буває, я, навіть, не здогадувалась.
Чи то через втрату ваги, чи то через систематичні тренування, мені подобалось. Я бачила зміни: окрім того, що ставала стрункішою, я почала багато думати. Крізь мультики, серіал «Усі жінки відьми», віртуальні стратегії, батьківський ремонт і статеве дозрівання почала пробиватись ідея, чим же я хочу займатися. Скажу так, це була суцільна романтика, мрії, але звичка «думати під час пробіжки» залишились.
Шкільні канікули завершились дуже швидко. Неймовірно схудла я просто мріяла увірватись в 11 клас... І закохати усіх навколо у себе. Але кохання не сталося, а сталося суцільне навчання. Клас — випускний. Тож і мої тренування, як і літо, залишилось позаду.
Біг повернувся у моє життя за 9 місяців... А от яким він став, вже у наступному тексті...
