Літній біг на межі школи та університету виявився емоційно слабким. Випускний клас та вступні іспити до університету буквально висмоктали увесь мій біговий потенціал. Тіло втомилось, воно просило вафель «Артек» та якоїсь комп'ютерної гри.
Але на пробіжки я все ж виходила і здебільшого це було не більше 3 км. Тобто те, що я вже вміла, а також могла прорахувати реакції організму. Залежно від дня, від фази місяця, а також від погоди, дистанція збільшувалась або ж, навпаки, досягала критичної відмітки в один кілометр. Проте я рахувала і ці тренування, бо зусилля все ж були зроблені.
Що ж до фази місяця, це не жарти... Звісно, я не маю лунного календаря і кажу про це образно, але природа впливає. Ще й як. До твоїх зайвих перекусів, жіночих циклів, погоди додається таке, що ти не можеш пояснити. Згодом я це назвала «біговою ломкою». Коли ти розумієш, що тобі треба вийти на дистанцію, подихати свіжим повітрям, подивитися на людей, але ти просто не хочеш, тебе ламає. Усе твоє тіло виламує... коротше, ти бісишся. Та бісики зникають одразу, як тільки, ти пробігаєш перші сто метрів.
Зникають й тоді, коли ти потрапляєш під зливу. Або ж увесь спітнілий повертаєшся додому. У 16 років твоє тіло ще свіже, без токсинів алкоголю, надмірного шоколаду, стресів... тож ти просто тренуєшся, вже без мети схуднути чи повернути рум'янець, а просто із надією не втратити те, чого так тяжко досягав.
На кінець літа і перед стартом універу, я пообіцяла бігати кожних вихідних і, навіть, взимку. І свою обіцянку я виконала.
Що таке біг у -2 чи -5 я не знала. Це відкриття було попереду. Не усвідомлювала я і того, що для тренувань взимку існує термобілизна або крутезні adidas Ultra boost. Для мене існував вже мій стадіон, б/у кросівки від моєї тітоньки і якесь потягнуте у різні боки худі. Інколи худі змінював теплий светр. І до сьогодні я пам'ятаю це відчуття спокою, гармонії і розуміння, що за біг у такому вигляді мені ніколи не було соромно. Та й думаю, що не буде.
Не знаю, як у кого, але мій улюбений етап зимових пробіжок, коли ти знімаєш спортивки і бачиш червоні від морозу стегна. Це означало, що тренування вдалося і ти можеш пити свій чай.
Цей період запам'ятався ще й тим, що я припинила хворіти. Було винятки, але, що таке температура 37, я згадала лише на другому курсі університету, коли підхопила вітрянку.
Далі шлях до півмарафону я розпочала із музикою...
