Чи зможе сучасна «влада» виконати будь-яку стратегію відновлення України?

Культура з'їдає стратегію на сніданок. Цією фразою можна коротко описати те, що казав і про культуру і про стратегію Пітер Друкер — визнаний автор і консультант, експерт у сфері бізнес-управління та організаційної теорії.

Державна влада в Україні фактично усі більш як 30 років незалежності знаходиться в руках організованого злочинного угруповання. Це дуже сильна теза, яку, можливо, багатьом буде дуже важко усвідомити. Але для досить великої частини громадян України, які займають більшість керівних державних посад, грабувати державу та її громадян – це норма.  Те, що ми зараз сприймаємо як злочин, колись могло бути нормою, як зараз для українських чиновників нормально красти, грабувати, руйнувати, тобто займатися усім тим, що називається «корупція». На приклад, рабовласництво у Російській імперії було скасоване лише у 1861 році, до цього людей можна було купувати, продавати, вимінювати на щенят мисливських собак, люди були власністю господарів, це було законно і суспільно-прийнятно. Зараз нам це здається чимсь диким, ну приблизно як поняття «рейдерство» чи «нецільове використання бюджету» мешканцям розвинених країн.

Однак слід враховувати, що досить нещодавно українці жили в державі яка у 1932-33 роках знищила голодом мільйони своїх громадян, мільйони пройшли через табори ГУЛАГ. Практика подібної до кріпацької примусової праці відома як «трудодні» була частково скасована лише у 1966 році. Процес загальної паспортизації сільського населення, коли більшості людей стало дозволено вільно переміщатися країною, почався лише у 1976 році, а закінчився у 1981 році. Закріпачення людей було повністю припинене лише з розпадом СРСР у 1991 році зі скасуванням інституту прописки. Це усе залишило досить значний слід у загальній свідомості.

При цьому слід особливо наголосити, що кожен українець знає, що почуття справедливості та неприпустимості протиправної поведінки, зокрема, крадіжки «у людей» це частина нашого менталітету, у селах ще до початку 2000-х не замикали хат і це не десь там у далеких горах, а у кожному звичайному селі Київщини, Чернігівщини, Полтавщини, Харківщини тощо. Українці відомі одвічним відчуттям справедливості та прагненням до неї. Складно відшукати народ, у літературі якого було б так багато творів де б центральною темою була саме справедливість. Звідси усі наші майдани. Тому, казати щось типу «красти це український менталітет» може лише людина, яка не є носієм цього менталітету.

Але, разом з тим, за часи імперської доби, потім СРСР, а потім і часи незалежності, в Україні склалася певного роду культура управління і цілий прошарок суспільства, які є носіями культури, злочинної по відношенню до більшості населення країни. Це культура крадіжки, брехні та маніпуляції, подібна до кримінальної культури лагерних «понять». Українська влада з 1991 складалася по суті з представників колишньої окупаційної адміністрації, ворожої до закріпаченого народу. Система включала у себе адміністрації усіх рівнів, починаючи з районів і закінчуючи державою, у тому числі правоохоронні органи, суди, ЗМІ. Найяскравішим уособленням цієї культури є Віктор Медведчук – людина яка стала відомою ще як представник КДБ, який виконував роль адвоката Василя Стуса та інших дисидентів. Часи найбільшої могутності Медведчука припадали на період президентства Леоніда Кучми, у якого він був головою адміністрації, та на період президентства Петра Порошенка, коли Медведчук став одним з найвідоміших олігархів, представляв Україну на переговорах у Мінську, був головою власної фракції у Верховній раді та власником п'яти телевізійних каналів. Кількість активних носіїв цієї злочинної культури – сотні тисяч людей. У кожному районі і кожному населеному пункті є свій осередок феодальної еліти, яка складається з представників виконавчої та судової влади, правоохоронних органів і зазвичай також криміналітету який у цих умовах часто виконує також роль місцевого бізнесу. Аналогічна ситуація на рівні держави. Рівень корупції, законодавчої, судової та виконавчої влади, зокрема, правоохоронної системи, є предметом міжнародного обговорення навіть під час війни, коли під загрозу поставлене саме існування держави.

Будь-яка пропозиція реформування країни має враховувати факт спротиву кількох сотень тисяч людей по всій вертикалі державної влади. Цим людям належать провідні телевізійні канали, та інші засоби масової інформації, практично уся вертикаль судової влади (за виключенням антикорупційного суду), влада на місцях. 

Власне виходячи з цих реалій належить складати пропозицію реформ та відновлення. А також з того, що країна не лише зруйнована війною, але є світовим лідером за скороченням кількості населення. І саме така пропозиція готується. 

*UPD Пропозиція: https://site.ua/yuliy.zoria/koli-ziide-ukrayinske-sonce-i7levkz