Українська мова як мова такого популярного, у наші з вами буремні дні, хіп-хопу\репу до останнього часу радикально не сприймалася масовим слухачем(окрім ТНМК, ВуЗВ та Вови зі Львова). Замість посилено, всеохопно розвивати вітчизняну реп-музику, наш виробник відповідного субкультурного продукту надав перевагу політиці примітивного копіпасту відносно північного сусіда. Та навіть попри таке вперте ігнорування, що дуже часто межувало із радикальним несприйняттям, справжній, не фастфудного формату україномовний реп поступово розвивався паралельним курсом.
2008-ий рік як точка відліку
Свій поступ носії новочасної україномовної хіп-хоп ідентичності розпочали за всіма ознаками саме майже 13 років тому. Тоді, коли «ТНМК» вже рік як почали з високою частостою з'являтися на телеекранах в рамках ефірного часу широковідомого і вельми популярного в ті древні часи музичного каналу «М1». А про «ВуЗВ» давно і благополучно забули взагалі.
Був іще, щоправда такий проект як «На Відміну Від», але не зважаючи на дворазове потрапляння на ТВ зі своїми композиціями «Обійми мене» і «Продались москалям», а проте уваги, на яку гурт заслуговував на той час з урахуванням культурного потенціалу й потенційно дуже високої цінності продукту власного виробництва, напревеликий жаль, так і не отримав. Хоча, варто вчергове підкреслити, що цілковито не заслужено.
Одночасно з поодинокими успішними спробами україномовного хіп-хоп виконавця увірватися в наскрізно комерціалізований медіапростір, україномовне субкультурне підпілля розпочало свою несміливу, дещо неоковирну, грубувату інтервенцію в музичний порядок денний українців. Класичний сценарій, який передбачає довгий і надскладний, у цьому конкретному випадку, шлях із дна до осяяної сонячним промінням поверхні.
Локомотивом такого руху в той доленосний момент історії україномовної альтернативної частки музики стали музиканти із галицько-волинських земель. Найперше саме з Луцька й Нововолинська.
Спершу про себе у вузьких колах поціновувачів такого роду музики гучно заявили волиняни з незалежного реп лейблу «Аромотерапія». Представники цього творчого альянсу, серед яких досі на плаву залишається Денні Дельта(чувак, між іншим, із філологічною освіто, себто такий собі «Оксімірон» луцького розливу), сформували колектив «Лезо» та, не довго думаючи, випустили платівку «Гострослови».
Реліз відзначається типовим для тодішнього андеграундного відгалуження сндшної репової музики звучанням в стилі США періоду 90-тих років. Та навіть пропри таку типовість вже тоді був чимось цілковито доти не баченим з огляду на якість представленого на суд громадськості матеріалу, а також звичайно, через українську мову виконання текстів. Вже через це такі аудіороботи мали вигляд цілком собі конкурентноспроможних, аудіовиробів на тлі російських «братів по цеху».
Мій особистий топ 3 треків із того збірника виглядає наступним чином:
«Хліб і сіль»
«До зброї!»
«МС» (за участі 7)
Названий вище в тексті лейбл «Аромотерапія» не обмежувався самими лише «лезівцями». На базі їхньої студії творили також і учасники гурту "DLF Squad". Звідси й достатньо велика кількість великомаштабних інтегральних робіт з участю того таки Дельти, Дев'ятого, Сторожа, Сьомого та інших.
Разом із активним розвитком «трушного» репу у волинських широтах, подібні процеси відбувалися і у місті Лева. Щоправда тут маємо чіткіший нахил у бік батлового напрямку. Так, наприклад того ж року місцеві ентузіасти від хіп-хопу в обличчях таких собі Андрія Стадника й Романа Мамітова запустили перший в історії незалежної України онлайн реп батл, а заразом і перший майданчик для налагодження тісних контактів поміж такими самими хіп-хоповими активістами й просто безпосередніми авторами, які за сумісництвом були також і МC, що із американського негритянського гетто-сленгу перекладаємо як «Майстри Церемоній».
На момент написання даного тексту сайт проекту досі залишається функціональним. Крайній, шістнадцятий, сезон батлового турніру добіг свого завершення торік. Переміг у ньому виконавець під творчим псевдо «Ядерна Могила».
Хочу іще додати, що 2008-ий став відправною точкою у розвиткові автентичного репу солов'їною не лише на теренах за замовчуванням україномовних регіонів, а й в центральній частині нашої країни. Прикладом такого віялового поширення моди на рідномовний реп можуть слугувати репери із міста Сміла(Черкаська обл). Колектив під назвою «М44», релізнувши наприкінці-на початку минулого десятиліття два свої тепер вже класичні альбоми «Метри дроту» та «Одна любов», задав тренд україномовності у вокальному чи то пак, речетативному вимірі хіп-хопу, який згодом все швидше ширився всією іншою, навіть номінально російськомовною частиною української території.
З моменту початку другого десятиліття поточного століття заданий тренд до популяризації феномену україномовного репу невпинно набирав силу для того, щоби в потрібний момент вийти на фінішну пряму в контексті підкорення сердець раніше досить таки, як я вже казав, гидливого у зносинах з усім українським у хіп-хопі слухачем.
Передумови субкультурного вибуху та його результат
На початку другої декади нашої з вами гіперінформатизованої доби трапилися дві знакові, багато в чому визначальні події для подальшого прогресу україномовного сегменту репу.
Першою такою подією став вихід альбому на той час вже екс-учасника об'єднання «Аромотерапія» та гурту «Лезо» Денні Дельти, який вирішив назвати свій перший сольний реліз «Синхронізу». Цьому лонгплею властивий абсолютно інший у порівнянні з ранішими навіть сингловими роботами звук. Останній був значно ближчий до надпопулярного ще досі трепового звучання бітів, тобто аранжування. Текстова складова також була піддана суттєвим метаморфозам. Стосовно текстів в «Синхронізу» практично кожна композиція вирізняється новомодною схемою римування а-ля Оксімірон. Родзинкою нового формату реп тексту яку в українську практику, перед тим якісно запозичивши в Оксі, приніс Дельта, стали подвійні рими. Вплив нової моди можна чітко простежити зокрема й у одному з альбомних синглів за назвою «Поміж кам'яних дубів».
Прикметно, що за даними ресурсу «БУГ», Денис був одного разу навіть номінований на престижну музичну премію. Не в останню чергу завдяки своєму новаторському підходу до творчості.
Другою переламною за своєю суттю подією, як вже напевно багатьом нескладно здогадатися, стала Революція Гідності. В період тих подій, які стали провісниками фундаментальних змін у суспільній свідомості значної чстини українців, включно із кардинальним переосмисленням ваги й вартості всього культруного багажу сучасної України, Альф і Кобзар(резиденти неодноразово згаданої вже тут «Аромотерапії) навідалися з виступом в самісіньку гущу подій. За реакцією мітингарів того листопадового вечора на їхній перформанс стало вже тоді зрозуміло, що більше такого зневажливого ставлення до україномовної інтерпретації цього заокеанського елементу хіп-хопу спостерігати не доведеться. Лід зрушився, коли казати простіше.
В подальшому, коли вся креативна індустрія зосередилася на розпрацьовувані скажімо так внутрішнього резерву, україномовні реповці почали відчувати те, що увага публіки з часом все частіше звернена на їхню, донедавна ще нікому не потрібну творчість.
Першим яскравим свідченням такого перенесення уваги стала перемога артиста з ніком „Диктор Трейн“ на до цього абсолютно русифікованому змаганні майстрів мікрофону з назвою „Пітбуль Батл“. Що казати, якщо мода на продукування україномовного контенту дійшла навіть до широковідомого та вельми шанованого нашим здебільшого пасивним споживачем Ярмака.
Після подій Євромайдану дедалі більшу популярність здобували в широких колах слухачів виконавці зі Львова, який на рівні з Луцьком(Денні Дельта, Хлопець), та Нововолинськом(Рома Майк з гурту ЕШЕЛОН), почав набувати обрисів і всіх необхідних характеристик одного із поки нечисельних осередків активно функціонуючих субкультур. Зі Львова згадаємо гурт „Глава 94“ з їхньою гостросоціальною лірикою. Степан з Ігорем в дуеті за станом на тепер відбулися як гідні уваги артисти, що за рівнем та якістю свого матеріалу аж ніяк не гірші аніж багато деякі загальновизнані за замовчуванням публічні виконавці. Степан під сценічним іменем „Кашляючий Ед“ у 2018-му був запрошений для виступу на славнозвісне „Телебачення Торонто“.
На згадку в контексті ренесансу української новочасної репової течії поза сумнівом заслуговує й команда „Ціна Ритму“, чий звук як і в більшості рідномовних виконавців еволюціонував від рафінованого олдскулу до сучасних 808-мих прямих бочок. Безумовно варто прослухати вздовж і впоперек альбом „Точка неповернення“, що став у виконанні гурту свого роду реверансом у бік новітнього звучання „музики вулиць“, як часто прийнято тепер іменувати реп.
Впродовж останніх декількох років україномовний реп максимально уподібнився до західного, еталонного для багатьох першоджерела. Почали з'являтися знавці своєї справи зокрема і у сфері роботи зі звуком(саундінжинірингу), такі до прикладу як лучанин Віталік Десятий або ж Тен. Заснував студію звукозапису „Обісраться Запис“. Послуги цієї контори користуються попитом останнім часом, дозволяючи цим самим фундатору вийти на самоокупність, що в наших умовах для селфмейдів у креативній галузі величезна рідкість.
Бітмейкери, серед яких найбільш визначними є Вутабі, Джонні Збаразкі, Ангело Портер, Куля, Лейзі Джізус та ін.
Всі ці події та процеси вказували та продовжують вказувати на необхідність довершенної комерціалізації. За неї повинні нести відповідальність лейбли, цього разу вже в першу чергу націлені на заробляння музикою грошей у поєднанні з рекрутингом якісних кадрів щоб поповнювати свої лави.
Toss a coin to u`r rapper
За правильного протікання всіх необхідних процесів комерціалізація реп продукту була тільки питанням часу. І ось цей час вже за всіма ознаками потроху настає. Двигунами монетизації виступили два лейбли.
Першим стало творче об'єднання „ЕНКО“ біля витоків створенння якого стояв Іван Клименко раніше відомий за роботою із „Сальто Назад“ на пару із Альоною Альоною, котрій судилося свого часу стати першим повністю самоокупним артистом в цьому жанрі. Далі підтягнулися хлопачки відомі тепер як „Калуш“. Вони, повністю підтримувані Клименком та Альоною, а також завдяки своїй колоритній манері виконання авторських композицій і зараз продовжують торувати шлях для своїх збиткових колег. Ця цехова солідарність виявляється в різноматніх формах колаборації. Від запрошення на „фіти“ до знімання колективних відеоматеріалів різного формату.
Другим форпостом комерційності, але з куди більшим перекосом в бік нішової музики став віднедавна лейбл Аліни Паш 'Bitanga Blood'. Аліна вже встигла здобути собі сякий такий імідж виступивши кількома роками раніше на „Хе-Факторі“. Після цього вона зникла з радарів відбувши за океан переймати досвід маститіших колег. В тому числі встигла відвідати Францію, де заприязнилася із паризькою субкультурною тусовкою, паралельно встигнувши підкорити серце одного із членів тієї богемної ланки французьких субкультурників.
Саме з її допомогою став відомим перспективний львівський текстовик 'OTOY'. Матеріал цього представника нової хвилі українського постмодерного саунду поза всяким сумнівом відповідає всім вимогам часу, будучи наскрізь прогресивним й експерементальним. Поруч із цим маючи в собі очевидний акцент на глибокі сенси.
Лаконічний епілог
Зовсім нещодавно світ побачив кліп „Хлопця“ на композицію „Музика“, в тексті прозвучали фрази про музику не товар, „що ми ставимо на полички...“. Проте, бачимо, що врешті решт наша музика і в напрямку такої достатньо контраверсійної(з урахуванням її сприйняття суспільством), субкультури стає цілком пристойною для внутрішнього споживання. Та й для експорту незабаром згодиться. Очевидно правду кажуть, коли говорять, що в умовах гострої суспільно-політичної кризи, культурна сфера навпаки опиняється у вигіднішому становищі. На щастя наш випадок став черговим підтвердженням цієї прописної істини. Хоч десь у нас спостепірається досить стрімкий рух уперед без тривалого гальмівного шляху.
