Пресконференція Зеленського закінчилася і ось вже майже тиждень як минула. Тепер пропоную доїсти хліб з того видовища перемкнувши увагу на інше. Відслідкуємо яким став Порошенко за ці два роки перебуваючи не на політичному Олімпі України, а лише поки, біля його підніжжя. Не тільки ж влада міняє людей. Безвладдю теж властива така риса.

Президент одного разу – президент назавжди

Не зумівши виграти перегони проти політичного неофіта Зеленського, навіть попри використання найбрудніших технологій, Порошенко перейшов раптом до пропозицій менторства над новачком. Проте, коли стало зрозуміло, що така гра на контрастах не принесе успіху, колишній президент став поводитися так наче й не програвав виборів. Для свого електорату створив дійсність у якій він все ще президент, який поступився місцем колишньому актору чисто випадково. Не через власні прорахунки, а банальне прикре непорозуміння.

Несприйняття поразки на тих виборах проявлялося й продовжує проявлятися не тільки у виступах з трибуни ВР. Особливо чітко стратегія видавати бажане за дійсне простежувалася у всіх зверненнях переможеного. Найбільш показовими з точки зору небажання виходити з ролі президента були виступи на тв у двох випадках: привітання громадян зі святами, особливо коли це стосувалося новорічних вітань та, звичайно ж, спічі на тему політичну. Найновішим таким значним політичним виступом можна назвати вихід до журналістів після візиту Блінкена до України. В другому випадку колишній глава держави навіть підкріпив свої слова фотокарткою з минулих часів, де він ручкається з сьогоднішнім держсекретарем США.

Для додаткової переконливості штатні політтехнологи п'ятого президента навіть продовжують використовувати символ з тризубом в лівому куті екрану, який супроводжував всі подібні промови їхнього патрона за часів його п'ятирічного господарювання в кабінеті очільника держави. Такий символізм показує бажання передовсім самого колишнього керманича монополізувати право на представництво у правому, патріотичному сегменті політичного ландшафту країни.

Сліпе наслідування опонента

Створити образ єдиного і неповторного президента, лише підкресливши зайвий раз сильні сторони Порошенка, було завданням підпорядкованих йому медіа. Передовсім говоримо звісно ж про канали «П'ятий і „Прямий“. При цьому, в процесі творення культу особи медіастратегія була зведена до нещадної експлуатації двох сценаріїв: занурити єдиного поборника всього українського в теплу ванну, в якій на показ будуть виставлені виключно найсильніші риси політичної фігури. Всі хиби натомісць, згадуватимуться лише побіжно, загальними фразами без якоїсь конкретики.

Другим типовим для Порошенка післявиборного зразка інструментом покращення свого публічного іміджу стала така огидна йому „квартальщина“.

Промовистим епізодом в цьому контексті є один з випусків шоу „Гончаренко рулить“ з Порошенком в якості гостя. Відверто підлабузницька позиція пана Гончаренка по ходу їхнього з партійним лідером спілкування стала маркером того, що „ЄС“ це партія навіть не лідерського, а ледь не вождистського типу. Політсила де всі ладні пожертвувати собою заради якнайгучнішого успіху свого світоча Петра Олексійовича.

За великим рахунком тут відбувається те, за що попередній наш верхівець таврує нинішнього. Перебування тільки в найлояльнішому інформаційному середовищі задля щонайкращого окозамилювання. Винуватячи Зеленського в неприхованому популізмові Порошенко сам до нього залюбки вдається. Перебуваючи при цьому у тепличних умовах, які будуть найкращим стимулом для набору електоральних балів.

Порошенківське бачення квартальщини реалізовано у вигляді програми „Вечірній ПреЗЕдент“. Суттю цього крінжового видовища є всебічне висміювання Зеленського за допомогою прямого пародіювання його образу коміка, котрий ніяк не може вжитися в роль керівника країни. Ось, до прикладу, випуск за 21-ше травня. Такий формат чорного піару виглядає максимально жалюгідно. Мало того, що креативні продюсери тупо вирішили бити ворога його ж зброєю, вдавшись до тактики спотворення та доведення дійсності до зовсім вже гротескного її варіанту, так ще й підставили закадровий сміх, як у ситкомах. Жодного політтехнологічного креативу тут і близько немає. Всього на всього чиста, нерозбавлена, примітивна кварталівська комедія така нелюба Порошенкові.

Тут – будую, там – руйную

Нещодавно, виступаючи з трибуни у парламенті, Порошенко вже вкотре палко закликав всіх патріотів негайно єднатися навколо вирішення всіх проблем насущних. І здавалося б разом зі своєю політсилою раніше подав приклад єднання. От хоча б коли на минулорічних місцевих виборах членкиня „ЄС“ Маруся Звіробій зняла свою кандидатуру на користь кандидата від „Свободи“ Руслана Кошулинського.

 А проте, є й випадки котрі переконливо доводять, що всі заклики та поодинокі об'єднавчі зусилля робляться радше про людське око. Для закріплення статусу безальтернативного лідера демократичного табору у публічному просторі.

Візьмемо хоча б затяжну локальну політичну кризу, яка ще й досі має місце в Кам'янці – Подільському. Там представники „парламентського спецназу“ вже дуже давно воюють із „свободівцями“ замість того, аби шукати точки дотику намагаючись будувати політичний діалог до якого так закликає Порошенко всі патріотичні сили. Не варто мабуть і згадувати, що на ті й же Хмельниччині замість виступити єдиним зі „Свободою“ фронтом проти „Слуг“ та інших сумнівних політичних гравців, євросолідарність підтримує політика-перекинчика Володимира Мельниченка.

Замість переговорів за які ратують всі єесівці ми майже всюди спостерігаємо явні спроби встановити монополію на патріотизм тими таки людьми Порошенка.

З Порошенком не поспішають тісно співпрацювати й інші патріотичні партії. Зокрема й „Голос“, який устами Кіри Рудик називає Петра навіть більшим своїм ворогом ніж популіста й політичного профана Зеленського.

Жодна умовно патріотична політична сила ні під яким приводом добровільно не бажає йти на прямий контакт із „гетьманом“, головно через бажання того зосередити на собі очі всіх проукраїнських виборців. Просто якась українська політична версія Тупака Шакура.

Ще однією прикметною рисою новочасного позбавленого верховної політичної влади „сивочолого“ є поглиблення існуючого ще за його правління суспільного розколу. На своїх і чужих, „порохоботів“ та „зелеботів“. При чому в категорію останніх потрапляють за замовчуванням всі, хто не поділяє всепоглинаючої любові до головного парламентського спецназівця країни. Незалежно від особистих політичних поглядів.

На цьому акцентував увагу не так давно неугодний Зеленському колишній генеральний прокурор Руслан Рябошапка у інтерв'ю Яніні Соколовій на „П'ятому“. Крім цього маємо нині ще одну деталь політичного портрета колишнього господаря Банкової, яка відкидає на нього чи не найгустішу тінь ніж усі попередні новонабуті атрибути. І це вже почасти згадана раніше непотамована жага патріотичного хайпу. Втім, детальніше про полювання на нього з боку найпатріотичнішого патріота трохи згодом.

Невдалі стрибки у останній вагон „хайптрейну“

Найгіршою рисою нового – старого Порошенка є неконтрольована жадоба бути в центрі патріотичного хайпу. Навіть якщо це коштуватиме йому звинувачень у подвійних стандартах та погано прихованому піарі.

Вистачить всього трьох прикладів для ілюстрації того, як сподіваючись на коротку пам'ять і легковірність виборців, робить все можливе й неможливе щоби додати собі рейтингу.

Нехай першим на черзі в нас буде найсвіжіший приклад. Приклад із Медведчуком. Свого часу, за матеріалами опублікованими 'BIHUS info«, попередній президент дав згоду на нарощування кумом Путіна своїх фінансових м'язів. Завдяки цьому він в тому числі з часом зміг придбати цілих три телеканали. Порошенко чудово мав усвідомлювати для чого саме. І з моменту початку виливання антиукраїнського бруду в ефірах тих пріснопам'ятних на щастя тепер каналів не робив жодних помітних кроків для їх закриття.

Тепер же, коли Зеленський розпочав його електоральний грабунок, для порятунку своїх рейтингів від катастрофічного падіння, Петро Олексійович невміло перетягує ковдру на себе, кажучи ніби то він ще будучи на чолі країни був готовий до таких заходів проти людини, яка навіть з ним не рахувалася ніколи. Знову ж таки ящо судити з інформації оприлюдненої названим ЗМІ. Та чомусь цього так і не зробив, хоча всі важелі впливу були в наявності як на світанку персональної медіаімперії кремлівського міньйона, так і наприкінці  своєї президентської каденції.

А коментар Порошенка про політичну підтримку рішення Зе(хай чим воно було продиктоване), це явна спроба знову піти на примирення в надії, що неофіт добровільно поділиться хайпом. Та якщо й не ділитиметься, завжди ж можна просто відкусити шмат чужого пирога. Вкрасти чужу хвилину слави, яку ти сам мав чудову нагоду отримати.

Продовжимо далі йти від новіших випадків відвертого популізму й хайпування до старіших. Отже, другим нехай буде ситуація зі звільненням з-під варти воїна ООС та музиканта Андрія Ріффмайстра Антоненка. Відразу після виходу того з тюрми під домашній арешт,  Порошенко гнівно заявляє про необхідність притягнення до відповідальності тих, хто винен у незаконному ув'язненні героя. Заява справедлива і по суті. Якби не популістський прийом напівправди застосований екс-президентом далі. Отже, потім в інформаційному просторі виринає публікація з назвою: Навіть бракує слів: Антоненко дякує Порошенку за сприяння у звільненні. Згодом, під час інтерв'ю Сергію Іванову, Ріфф спростує викладену у цій публікації інформацію. Як до речі і те, що наче б то був на зустрічі з лідером „Євросолідарності“ у його офісі, розвіявши чутку, яку сам Порошенко і пустив. Звісно ж знову для набору кількох зайвих пунктів рейтингу.

Останнім в нас буде кейс Стерненка. Від початку кримінально-політичного переслідування активіста Порошенко був абсолютно бездіяльним. Ніяк не втрутився у процес з вимогами справедливого розслідування. Чого б йому було втручатися? Адже головними зацікавленими особами у цьому випадку буди і є мер Одеси, ще з часів „сивочолого“ Генадій Труханов та міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, який уже тоді заслуговував називатися популярним тепер пекельним прізвиськом.

І от відразу як Стерненка запроторили за грати, Порошенко стає на його захист так ніби він від початку був на боці добра. Сподіваючись за традицією на стару добру коротку пам'ять виборців.

Підсумок

Головними двома відмінностями, які зараз можна вловити в політичному портреті Порошенка є ще більший перекос в бік політичного егоцентризму. Его, котре було досить помітне у колишнього президента в час його перебування при владі через перебільшену любов до мікроменеджменту, зросло іще більше. За збільшенням політичної вартості його персони маскувалося в тому числі й неприйняття власної поразки. Другою відмінністю стало значно помітніше дрейфування в бік популізму. Тим самим він уподібнюється Зеленському, який почав рух від просто популізму до правого націонал популізму, де нішу займає Порошенко.  Третім моментом є бажання очорнити опонента його ж знаряддям. Тут бачимо як людина, яка хейтить квартал сама стала співавтором власної інтерпретації кварталівщини.

Замість стати кращою версією себе наш колишній керманич став гібридом себе колишнього та свого заклятого ворога. У їхньому із Зеленським протистоянні Порошенко зараз перебуває у більш програшній позиції нажаль. А так хотілося б щоби „гетьман“ таки став гетьманом. Не лише за зовнішніми ознаками, а й за суттю.