Російські пропагандистські шоу є свого роду барометром для будь-якого кремлінолога.
В першій половині березня доводилося писати, що істерія по відношенню до України на них досягла апогею, і була нічим іншим, як подготовкою російського населення до війни, свого роду розтабуюванням застосування армії проти України. Зняттям моральних запобіжників перед тим, як бомбити українські міста.
Ескалація на фронті це підтверджувала. А вчора загинули одразу четверо наших бійців.
Та справа в тому, що якщо знову ж таки читати сигнали, які посилає російський телевізор, то можна сказати, що ситуація вже дещо інша. Чи на довго — невідомо.
Точкою відліку тут можна вважати період 20-22 березня, коли пролунали відомі слова Байдена, а Путін здійснив поїздку до Сибіру.
Тут вже питання смаку — чи відбулося легке протверезіння на тлі реальної перспективи конфронтації з США, усвідомлення, що Штати не залишать без відповіді атаку на Україну хоча б у вигляді вбивчих санкцій (розмови Лаврова з китайцями про необхідність створення окремої фінансової системи тому підтвердження), чи вплинули шамани, але саме після 21 березня — немов пошептали.
Російські пропагандисти заговорили про діалог, про необхідність пошуку точок дотику і розширення торгівлі з США. Прямим текстом навіть прозвучало, що «Україна відклала напад на Донбас», що потрібно читати з точністю до навпаки.
Показовий момент — виступ військового експерта з оцінкою нинішнього стану російської армії щодо її стратегічних можливостей протистояти США. Він говорить, що Росія зараз — не наддержава, що її риторика не відповідає наявним можливостям. Теж складно вважати цей виступ випадковим збігом. Подивіться лише на обличчя у студії.
Ситуація зараз виглядає так, що доля України вирішується без України, і залежить від балансу сил у світі. Голосу України не чути через по суті відсутність позиції. Та ще й прямих контактів між політичним керівництвом у Києві і Вашингтоні так і не відбулося.
Глобально, і це читається у словах Байдена під час його прес-конференції, і у раптовому візит Лаврова до Китаю, у світі формуються коаліції авторитарних і демократичних держав. І поки світові лідери дискутують між собою що важливіше — правила чи право — Україна зависла у міжчассі.
Як слушно висловився політичний консультант Олександр Леонов під час нашої розмови, Україна зараз не додає доданої вартості до цих процесів. Хоча здавалося б саме зараз є прекрасна можливість стверджувати себе на міжнародній арені і збільшувати гарантії безпеки.
Якщо ми зараз чітко не приєднаємося до демократичного табору (для цього у відповідність треба привести насамперед внутрішню політику) то станемо розмінною монетою для всіх.
