Відбиваючись від путінської агресії неможливо всі інтелектуальні та фізичні ресурси зосереджувати лише на цьому. Навіть не так — взагалі-то має існувати ціль і розуміння перспективи, відповідь на питання, а Україна — це про що?
Особливо воно актуальне у 21 столітті, з його інтенсивним рухом ідей, людей і капіталів.
Збереження культури, навіть вступ до ЄС та НАТО — це шляхи, інструменти, можливість відчувати свою самобутність. Але потрібно більше.
Звісно, ніхто не пропонує шукати якусь додаткову «національну ідею».
Питання ставиться у суто прикладному значенні — що у нас виходить найкраще? Завдяки чому країна може вийти за межі суто національного проекту і таким чином відбутися? Бо, не вперше вже, постулюю тезу — реалізуватись означає вийти за межі звичних уявлень про себе. Це справедливо як для окремої людини, так і для суспільства. Відбутись — означає мати цінність для інших. В даному випадку — для Європи, чи хоча б для своїх сусідів.
Питання не празне ще й тому, що цей вакуум заповнюється не лише суто споживацько-кварталівськими настроями.
Уявімо, що російський імперський проект зазнав остаточного краху. Чи, доклавши руку до вбивства цього «дракону», Україна не ризикує сама перетворитися на нього? Бо у перемоги завжди багато найвеличніших «батьків», які запропонують якийсь свій порядок денний, далекий від конструктивного, здіймуть чергову хвилю популізму, на чому б він не був заснований.
А хотілося б розуміти — можливо Україна це класний транспортний хаб, який пов'яже Північ з Півднем, Захід зі Сходом? Чи засипле півсвіту аграрною продукцією? Чи створить якісь особливі умови для винахідників? В чому наш позитивний порядок денний, крім питань безпеки, добробуту тощо? В чому наша унікальність для світу? Що може сюди привабити мізки?
Можна вважати також цей допис антитезою (хотілося б і антитілом) проти звичного українського комплексу «жертви», проти страждань і плачу над історією. Цього року нинішній версії України — 30. Час вже не бути жертвою, і не лише боронитись, а створювати.
Цікаво і важливо також те, що має бути запропоновано замість нинішньої олігархічної моделі в економіці і у медіапросторі. Її точно треба замінити. На що?
Можна зауважити, що безліч країн живе собі і піднятими питаннями не переймається. Але напевно це не так, бо і європейські країни регулярно струшує. І там суперечка точиться довкола ідей або довкола принципів розподілу благ. Та й Сполучені Штати не виключення. Згадаймо нещодавні протести на расовому грунті, чи Брекзіт, чи проблему мультикультурализму, заснованого на комплексі провини, тому він теж значною мірою деструктивний.
Свідомість людей постійно чимось зайнята. Тому від логіки виживання ми маємо перейти до логіки Життя. Для початку — у головах.
Сутності, на долю яких випадають випробування, мають інерцію боротьби, з якої їм складно вийти. І дозволяти, щоб зараз ця боротьба забирала всю увагу — помилково.
Перемогти у протистоянні з Росією — означає не просто зберегти державність, а й перемогти себе, трансформуватись і стати такою Україною, якої ще ніколи не було.
