Події минулих тижнів немає сенсу перераховувати, вони у всіх на виду, і накладаються одна на одну з високою інтенсивністю. Варто говорити про тенденції.
А вони полягають у якомусь галопуючому псуванні іміджу української влади в очах Заходу, в очах чисельних іноземних партнерів і друзів України. В діях і вчинках, які роблять цю прірву лише глибшою. І в остаточному закріпленні всіх, хто виступав і виступає за європейський, євроатлантичний і проукраїнський в усіх сенсах курс у статусі «ворогів».
Якщо Коломойський і частина «слуг» вже давно співають пісню про «зовнішнє управління, то Зеленський демонструє вміння сидіти на шпагаті між Росією та Заходом. Принаймні на рівні риторики.
Але цей ресурс не безкінечний. Можна зробити припущення, що в обмін на готовність до поступок і компромісів (за рахунок України) з Росією, і, відповідно, в обмін на зняття цієї української „головної болі“ Зеленський розраховує на те, що американці і європейці пробачать йому його „чудачества“. Як от переслідування Порошенка, втручання у роботу НБУ, некомпетентність, брехню і відверту дурість.
Сумнівно. Тому було б логічним і очікуваним, щоб нарешті Зеленський цілком офіційно оголосив, що Україна виходить з-під впливу буржуінів, і бере курс на „справжню“ незалежність.
По великому рахунку, для цього готове майже все, а кадрові призначення, той же Шкарлет, є найкращими індикаторами процесу.
Хто ми? — А какая разница!
