В дискусії щодо того, як вести себе по відношенню до затятих прихильників Зеленського, існує дві позиції. Перша — їх треба якнайчастіше макати обличчям в результати їхнього вибору. Друга — їх краще не чіпати, бо це призводить лише до збільшення впертості і рейтинг Зеленського від цього точно не впаде.
Загалом, Україна в контексті «жертв» яскравого популізму не є унікальною, унікальною є сама фігура Зе і той факт, що він мав можливість дуже тривалий час бомбардувати людську свідомість.
Щодо самої картини, свідками якої ми є, то різні спільноти циклічно в неї потрапляють.
Описуючи такі «повстання мас» у своїй однойменній книзі Хосе Ортега-і-Гассет наводив приклад боротьби з поширенням кактусів в Австралії, куди їх випадково завезли. Кактуси сприймають світ як давній «праліс», в якому все відбувається ніби само собою. Цивілізація, яка рік від року стає більш багатогранною, просто не вписується в їхню уяву.
«Людина маси вірить, що цивілізація, в якій вона народилася і якою вона користується, така ж спонтанна й первобутня, як природа, і тим самим вона обертається в примітива. Цивілізація їй здається пралісом. Засади, на яких спирається цивілізований світ, що його треба утримати, не існують для сучасної пересічної людини. Її не цікавлять основні вартості культури, вона з ними не солідаризується, не бажає служити їм. Чим далі поступає цивілізація, тим складнішою й тяжчою вона стає. Проблеми, що вона сьогодні висуває, надзвичайно заплутані. Дедалі меншає кількість людей, що їх розум стоїть на висоті цих проблем», — писав він про Європу 90 років тому, але як бачимо — ситуація практично не змінилася.
Не бачу можливості вести дискусію з кактусами, будь-яку. Бо розбіжність тут полягає не в політичних симпатіях, а в тому, щоб вийти з природного, примітивного стану, і вміти бути творцем — себе, свого життя, країни, цивілізації. Різниця в тому, що хтось свідомо робить цей вибір, бути творцем, а хтось ні — теж свідомо, і стає сировиною для маніпуляторів.
Питання дорослішання «кактусів» — це питання їхньої власної еволюції.
