Андрій Богдан розгорнув помітну медійну активність. Спочатку інтерв'ю УП, потім Гордон, тепер — Собчак (сам по собі підбір інтерв" юерів теж прикметний).
Як правило, довгі інтерв'ю означають те, що людині нічого сказати, і звичайно двохгодінні і більше розмови Богдана дивитися бажання немає. Але деякі уривки з них все ж важливі.
Зокрема, раніше в інтерв'ю Гордону і тепер Собчак Богдан підтвердив існування непублічних домовленостей з Кремлем. Гордону він говорив, що "ми Путіна кинули", з Собчак деталізував — мова зокрема йде про створення тієї самої консультативної ради з ОРДЛО, яку лобіював Єрмак, тобто, про початок прямого діалогу з ватажками бойовиків. Що провалилося.
Ще раз — те, що суспільству подається як пошук миру, — є обіцянкою Путіну. Плани Фокіна і Кравчука, бажання Зеленського зустрітися з Путіним, вистрибування зі штанів заради "перемир'я" (плюс один загиблий сьогодні) — все через обіцянки Путіну. При цьому очевидно, що неформальні домовленості, про які і автор писав неодноразово, мають більш широкий характер і стосуються багатьох сфер життя — мови, ЗСУ, гуманітарної сфери, євроінтеграції, НАТО.
Богдан йде далі, і через Собчак, яка афілійована з Кремлем, звертається безпосередньо до російського фюрера з проханням (!) зробити крок назад, що мовляв буде для того "перемогою" як для сильного політика. Не обов'язково змінювати Конституцію, можна ухвалити закон про міліцію, і так легалізувати бойовиків — не дослівно, але зміст сказаного Богданом такий.
Якійсь "колективний розум" українських олігархічних груп впливу вустами Богдана, який під час цієї бесіди за інтонацією, мімікою та ужимками найбільше нагадує якогось рєшалу, а не адвоката, і тим більше політика, передає Путіну пропозицію трохи послабити удавку на їхній шиї, і знизити вимоги.
Бо попередні плани не реалізувалися через шалений опір з боку українців, з боку "партії війни", порохоботів та інших достойних людей.
Метушня Богдана показує, що вони звичайно не зупиняться. Втім, вже скоро всім доведеться зіткнутися з іншою реальністю. А саме — з вступом на посаду нового президента США.
І тут виникає можливість для порівняння. Коломойський, Зеленський та іже з ними на тлі скорого приходу Байдена поспішають достукатися до бункера недоступного і за чутками не зовсім здорового Путіна. Довести йому свою лояльність. Порошенко ж під час участі у черговому проігнорованому Зеленським безпековому форумі піднімає питання приєднання США до Нормандського формату. Що при врахуванні прогнозованої жортскої лінії нової американської адміністрації по відношенню до Росії поставить хрест на усіх цих гнилих схемах. Непублічна інформація про телефонну розмову між Порошенком і Байденом з нагоди дня народження останнього 20 листопада теж виглядає правдоподібно, враховуючи історію їхніх стосунків.
Проблема щоправда у тому, що одночасно з безпековими питаннями, питання економічного порятунку України через недолугість цієї влади теж вийде на перший план і набере міжнародного, геополітичного звучання.
Хоча платити Москві цим рєшалам немає за що. І у цьому наша спільна заслуга.
