Вперше якісь нездорові алюзії із деспотичними середньоазійськими режимами виникли ще на початку каденції Зеленського. Коли майже одразу після перевиборів парламенту двоє «слуг» було піймано на кнопкодавстві. Тоді їх змусили прилюдно вибачатись, і це було абсолютно в стилі Таджикістану або Туркменістану. Принизливо і запопадливо.
Багато хто звернув увагу на те, як подібні нещодавні кидки Зеленського у баскетбольний кошик з різноманітними «досягненнями» його туркменського колеги Бердимухамедова. Масштаб звичайно інший, але стилістика ідентична, включно зі свитою, яка аплодує «вождю».
Навіть Путін зі своїми стєрхами тут трохи в сторонці, бо й у нього, і навіть у Лукашенка немає такого облизування.
Звертає увагу і нещодавнє інтерв'ю президента України Euronews, у якому той, склалося враження, говорив переважно про себе. Не від імені української держави, а як персона, яка чогось хоче чи чогось боїться, щось уявляє у своїй голові, але точно не як виразник інтересів багатомільйонної нації. Є лише одні інтереси — і це інтереси особисто Зеленського.
Зеленський мислить себе як абсолютний володар, для якого закон, норми і правила не писані.
Насправді, складно сприйняти факт, що після Революції Гідності до влади прийшла людина з культурним і правовим рівнем, нижчим ніж у Януковича.
Україна-баши, або як це назвати більш милозвучно?