У відзначенні річниці Євромайдану має бути не лише емоційна складова, помножена тим більше на поточну політичну ситуацію, але й своє раціональне зерно. Має бути осмислено, як і куди в результаті «перемістилася» Україна.
Зрештою, саме в ці дні російська пропаганда та її вітчизняні підкаблучники будуть вкотре переконувати у тому, що Майдан приніс лише втрату територій, війну і падіння економіки. Цьому потрібно давати відповідь. Також, серед іншого, навіть частина притомних українців захвачуються вихором «розчарування» та «зради». Не тому що для них є підстави, а тому що інший наратив просто відсутній, або його повністю дискредитовано.
Останнє особливо прикро. Бо має таку природу, коли навіть цілком реальні результати нівелюються, обпльовуються лише тому, що вони пов'язані з певним прізвищем. Або тому, що хотілося ж більше і швидше. Тобто, хотілося б «золотої рибки» яка виконає бажання, і якої немає. І тому «все погано».
Хочеться відійти від такої інфантильності та дріб'язковості, та спробувати підсумувати коротко, що ж приніс нам як суспільству Майдан. Адже люди виходили на нього, і помирали на ньому, сподіваючись на зміни.
Список звісно неповний і суб'єктивний.
Підписано угоду про асоціацію з ЄС, значна частина економіки переорієнтувалася на європейський ринок.
Вже станом на 2018 рік зарплати в Україні, попри війну і кризу, зрівнялися з російськими. Це легко співставити і зараз. Тому російська мантра про «бідну» Україну є брехливою.
Децентралізація — це суб'єктивно реформа і успіх номер один. Для мешканців великих міст вона звучала лише фоном, але на місцях децентралізація означала тектонічний зсув, зміну світогляду. І наповнення місцевих бюджетів, звісно.
Початок медичної реформи. Початок судової реформи. І першу і другу неможливо було повністю реалізувати у короткі терміни, особливо з урахуванням шаленої протидії. Але зараз очевидно, як інститут сімейних лікарів допомагає під час пандемії. Так само відрізняється від решти робота реформованого Верховного Суду.
Безвіз.
Спеціально не писатиму ні про армію, ні про віру, ні про мову, хоча в останньому зміни відбулися теж фундаментальні — діють квоти, ухвалено закон який теж вступив у силу. Помітно почав розвиватись український кінематограф.
Справа не у прізвищах, і не у гаслах. Хоча різниця у них є.
Хочеться просто, щоб у день, коли згадуються такі події в історії країни, ми навчилися не лише сумувати чи пишатися, але й цінувати свою спільну історію успіху, і розуміти, що все було і є недаремно.
