Україна у надскладній ситуації. Пандемія, яка вирує. Росія, яка де факто погрожує повномасштабною війною. Величезний дефіцит бюджету. По суті, розбалансування державного управління. Соціальні та політичні протести. Гіпертрофований вплив олігархів.
Можливо, у Нью-Васюках Зеленського по-іншому — проводиться Олімпіада, чи Україна вже колонізувала Марс. Але в реальності ситуація близька до системної кризи і хаосу, в який державу може занурити навіть випадковий «чорний лебідь».
В таких випадках вкрай важливою є якісна комунікація і довіра. Власне, це єдині інструменти за допомогою яких можна дати відовідь на виклики. Бо якщо довіри немає, то і грошей не дадуть (МВФ), і з допомогою у принциповому питанні протистояння російській агресії (яку не зупиняють жодні спроби домовитися десь посередині) теж буде проблема, як помітно по скандалу з «вагнерівцями. І суди та провоохоронна система, керовані по-дзвінку, яким українці не довіряють, провокуватимуть нові і нові приводи для вуличних акцій.
Завжди є ризик наразитися на звинувачення у підігруванні Порошенку, але Зеленський сам обрав його на роль свого головного „дзеркала“, у яке я думаю йому зараз боляче дивитися. Та й коли ми говоримо про період 2014-2019 років, мова йде не лише про президента, а й про багатьох інших людей в органах влади, в політиці, не обов'язково з ним дружніх, які поводили себе куди більш зріло і виважено. І більш майстерно, оскільки змогли витягнути державу фактично з прірви. Самі при цьому змінюючись і навчаючись діалогу з суспільством. Нівелюючи штучні спроби розхитати країну та провести Майдан-3,5,10.
У цю „п'ятирічку“ багатьох результатів, особливо у зовнішньополітичній сфері, вдавалося досягти саме завдяки вмілій комунікації та вибудовуванню довіри. І, курва, мені подобається, що Порошенко мав мужність публічно перепросити за те, що війна не закінчилася швидко, як обіцяв, хоча його провини у тому, що Росія ввела свої регулярні підрозділи в Україну влітку 2014 року, не було.
Комунікативні навички нинішньої влади — це рівень Мендель, яка на рівному місці спровокувала конфлікт з міжнародними експертами в дискусії чи справді Зеленський бореться з олігархами. Хамовита зверхність до Андерса Аслунда, який вказав на те що влада боїться вголос вимовити прізвище Коломойського, говорить, що на Банковій геть не розуміють наслідків псування таких стосунків. Адже, скажімо, у гучній публікації The Washington Post щодо відставки голови НБУ Смолія влітку минулого року резюмуюча фраза „слово Зеленського нічого не значить“ належить саме цьому відомому експерту, до якого звернулися за коментарем.
З іншого боку, вона не послала його подалі прямим текстом, як офіційна особа, радник глави офіса президента Арестович посилає коментаторів, і не пообіцяла втоптати Аслунда в землю, як робить він же.
І це вже хорошо
(іронія)
