Останнім часом у мене не те щоб сильно бомбить, але скажімо так, трохи муляє, від усієї цієї метушні з помісною церквою і її бурхливим обговоренням. З цього приводу я вирішив перечитати Конституцію в частині свободи слова та свободи віросповідання. І знаєте, мені геть не сподобалося те, що я там побачив. Текст статті 35 виявився на диво кривим і нелогічним.

Давайте ще раз прочитаємо цю статтю і подумаємо про те, що ж там реально написано. Міркувати будемо з точки зору формальної логіки і здорового глузду, а не як юристи.

Отже:

Стаття 35.

Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Дивіться яка фігня виходить — якщо можна сповідувати будь-яку релігію, або не сповідувати жодної, то тоді логічно, що можна не тільки «безперешкодно відправляти ... релігійні культи і ритуальні обряди» а й так само безперешкодно їх не відправляти. Але цього не сказано. Тобто право безперешкодно не брати участі у релігійних обрядах на пряму конституцією не гарантовано! Православний християнин може вимагати від вас правильно відповідати на вітання «Христос воскрес!» навіть якщо вам той Христос, як атеїсту, взагалі нафіг не впав.

Також не зрозуміло, чи можна сповідувати більше однієї релігії, бо написано у однині. Виходить або ніякої, або якусь одну. Дурнувате обмеження, як на мене.

Якщо можна «вести релігійну діяльність„, то виходить, що дозволеним є місіонерство та релігійна пропаганда, в тому числі направлена проти атеїзму, раціонального світогляду та критичного мислення. Зокрема, священики можуть вільно агітувати проти теорії еволюції, гендерної рівності, прав ЛГБТ та й взагалі проти всього, про що у них не згадано у священній книжці. З іншого боку у конституції нема жодної згадки про те, що можна вести атеїстичну та антиклерикальну діяльність. Чи гарантує конституція право вільно агітувати людей лишати церкви і ставати атеїстами? Щось мені підказує, що перша ж спроба такої прямої агітації викличе страшенний срач і звинувачення у порушенні прав віруючих.

Далі стає ще цікавіше. Право може бути обмежене «в інтересах захисту ... моральності населення». Лол, що? Перше ж питання — а судді хто? Хто визначає моральність? У різних релігій можуть бути діаметрально протилежні уявлення про мораль. У ісламі та індуізмі цілком нормально одружуватися неповнолітнім. Деякі секти практикують груповий секс як духовну практику. Про багатожонство мормонів, думаю, всі знають. Кого обмежувати будемо заради захисту моралі? Чи всіх відразу? Та й сама спроба присобачити поняття моралі до релігійного дискурсу хибна та досить небезпечна.

Наступний абзац ніби цілком правильний, але й у ньому є фатальний недолік. Написано, що «Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви.» Церква і релігійні організації відокремлені, ок, але як щодо самої релігії?

Церква (для простоти називатимемо так будь-яку релігійну організацію чи спільноту) — це лише бюрократично-організаційна форма упорядкування колективу віруючих і спосіб збирати з них гроші. Віруючі можуть спокійно собі вірувати у своїх богів без жодної «надбудови», а деякі релігійні вчення прямо це пропагують. Отже, чи відділена школа та державні інституції від релігійної віри як такої?

Наприклад, чи є законною місіонерська пропаганда у школі, яку здійснюють фізичні особи не асоційовані з жодною церквою? От просто прийшов на урок фізрук дядя Вася і почав агітувати в стилі «покайтеся ібо грядьот». Або прийшла вчителька біології Марьванна і почала гнати на Дарвіна і казати, що еволюція — від лукавого. Чи порушують вони конституцію? Та ніби ні, бо вони не є представниками церкви, мають право. Інший приклад — чиновник у офіційному листі підписується «слава Ісусу Христу». Чи порушує він конституцію? Та ніби ні, бо він же діє не як представник церкви.

Отже достатньо просто сказати «панове, я не представляю жодної церкви, я просто спік фром май харт» і можна вести будь-яку релігійну пропаганду у школах та державних установах. Алілуя!

До речі, добре що жодна релігія не може бути визнана обов'язковою, але як щодо того, що жодна релігія по-ідеї не має бути забороненою?

Їдемо далі. «Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань» і миттєво робиться виняток для військової служби. Так, я знаю, що в реальності «відкосити» за релігійними мотивами досить важко і для цього недостатньо просто перехреститися перед воєнкомом, але сам факт мене напружує. Це пряма дискримінація атеїстів, бо у атеїста цілком можуть бути пацифістські переконання, які не дозволяють йому використовувати зброю. Це питання з'явилося у конституції у 96-у коли суспільні реалії були геть іншими. Зокрема, питання «відкосу» від жахливої пост-радянської армії було дуже актуальним і поява конституційно закріпленої альтернативної служби сприймалася суспільством надзвичайно схвально. Насправді це питання взагалі не є базовим правом, яке варте згадки у конституції. Його достатньо врегулювати законом про військову службу, де й так перелічені всі варіанти відсрочки чи звільнення від служби, яких є чимало.

Також в статті 35 відсутня згадка того, що право на свободу віросповідання є виключно персональним, незалежно від того, що саме написано у настановах конкретної релігії. Навіть якщо написано, що всі жінки мають ходити з покритою головою, то адепт такої релігії не має права вимагати цього від оточуючих. Якщо для християнина аборт є неприйнятним, то він не має права вимагати законодавчої заборонити абортів для всіх. Якщо бог забороняє вам танцювати у неділю, то ви не маєте права вимагати від сільради закривати клуб на вихідні. Мені здається, що це має бути записано явно, щоб раз і назавжди зняти питання з лобіюванням релігійно-обумовлених законів та наказів.

Також варто було б чітко і зрозуміло прописати, що релігійні громади та організації є точно такими ж добровільними об'єднаннями громадян як і всі інші і не можуть мати якихось преференцій, пільг, особливих умов оподаткування, тощо. Релігійний характер організації не повинен якимось містичним чином надавати їй знижки на газ чи опалення, бо це просто не має під собою жодного логічного підґрунтя і прямо дискримінує нерелігійні (атеїстичні, світські) організації.

Як на мене, то ідеальне формулювання статті 35 могло б бути приблизно таким:

Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-які релігії або не сповідувати жодної. Кожен має право брати або не брати участь у будь-яких релігійних обрядах та ритуальних діях. Це право може бути обмежене у разі, якщо такі дії суперечать законам України, порушують права і свободи інших людей, порушують громадський порядок чи загрожують здоров'ю населення.

Дотримання чи не дотримання іншими людьми будь-яких релігійних настанов та правил не є порушенням права особи на свободу віросповідання.

Державні установи та державні навчальні заклади відокремлені від релігії та є світськими. Створення недержавних навчальних закладів релігійного спрямування регулюється законами України.

Жодна релігія чи світогляд не можуть бути заборонені чи визнані державою як обов'язкові. Організації та об'єднання громадян не можуть мати державних преференції на основі їх релігійного характеру чи його відсутності.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних чи світоглядних переконань.