День Гідності і Свободи
Стрічки соціальних мереж майорять світлинами «я здесь был». Інфоцигани та «професійні революціонери» наввипередки діляться спогадами як вони робили революцію Гідності. Більш досвідчені пригадують ще й попередні революції.
На фото дерево, яке якби могло говорити, то розповіло б не лише про останні 30 років революції, а й про 350 років безперервної боротьби за Свободу і Гідність.
Натомість воно мовчки дивиться на сьогоднішню ярмарку марнославства. Бо з Гідністю відбувається теж саме, що й цим деревом: на неї повісили табличку, огородили парканом, приходять фотографуватися випадкові люди на пам'ятні дати, а вона хворіє, гілки всихаються, метастази роз'їдають її тіло зсередини. Вона тихо помирає, бо насправді ніхто про неї не дбає.
Головний висновок з будь-якої революції — це зробити висновок з минулого і робити щось щоб його змінити. Одна, навіть маленька, гідна дія робить більше тисячі фото присутності «я здесь был».
До людини ставляться так, як вона дозволяє до себе ставитися. З країнами все так само. Гідність починається там, де більше не дозволяють витирати об себе ноги. Це потребує сміливості, відваги, а інколи й жертовності. І ми платимо цю ціну. Тисячами і мільйонами життів, що загинули за останні століття гібридної війни з імперією зла. Вони нас палили, різали, розстрілювали, морили голодом, відправляли в табори, накривали градами. А ми ще є. Ми живі і будемо жити, бо в нас є Гідність. І ми переможемо, бо за нашу Свободу ми готові боротися.
Війна триває. І вона у кожного запитає на якому ти боці. Вибір доведеться зробити. Як казав Тарас Григорович в Гайдамаках «не так пани, як підпанки». Внутрішній ворог страшніший за зовнішнього, бо його напад найпідступніший.
Гідність. Свобода. Ми. Ти. Я.
