Львівська історія з «голодними блогерами» вкотре піднімає питання моральності та популярності. Бути публічною людиною накладає певну відповідальність за свої вчинки. У гонитві за увагою часто забувають якими засобами вона здобувається.
Так, дійсно можна бути популярним і водночас лихою людиною. Історія дає нам багато таких прикладів. Бо провокація — швидкий спосіб здобути славу.

Однак мене зацікавило інше питання — чому ми так любимо сенсації? Має бути якесь пояснення такій деструктивній поведінці. 

У пошуках відповіді я нагуглила наукове дослідження 2003 року. Психологи Hank Davis та S. Lyndsay McLeod досліджували новини на перших шпальтах преси з 1700-х до 2001 року. Вони проаналізували 736 статей та розподілили їх на 12 категорій. Аналіз частоти історій у цих категоріях демонструє відносну стабільність їхнього рейтингу за часом і місцем, що свідчить про те, що зміст сенсаційних новин не є соціально сконструйованим. Категорії, що з'явилися, відповідають основним темам еволюційної психології (наприклад, альтруїзм, виявлення шахраїв, репутація, поводження з потомством).

Дослідники не тільки підтвердили, що сенсаційність продає, але й змогли пов'язати це з нашим еволюційним корінням:
«З еволюційної точки зору емоційний вплив цих історій має сенс. Наші предки, ймовірно, підвищили свій репродуктивний успіх, отримавши певну інформацію про навколишній світ. Таким чином, історії про напади тварин, смертельних паразитів і забруднені джерела їжі залишаються основними темами навіть через мільйони років після того, як ймовірність їх появи стала маргінальною в промислово розвинених країнах».

Отже, доведеться змиритися, що сенсації були й будуть і провокаційний контент буде привертати увагу, бо це зумовлений еволюцією процес. 
Проте чи є альтернативні способи привернути увагу без провокації?

Найуспішніші творці тихо замінюють цінність сенсації на сенсаційність цінності.

Роблять вони це за допомогою сторітелінгу. І підтвердження цьому можна знайти в дослідженнях професора Стенфорду Jennifer Aaker. Люди запам'ятовують інформацію у 22 рази краще, ніж голі факти, коли ми вкладаємо її в розповідь.
Людське вміння складати оповіді й доносити історії виявляється не менш важливим для еволюції. Саме гарні історії рухають історію (вибачте за тавтологію).

Хочете менше жовтих сенсацій, продукуйте історії, що несуть цінності. Адже сенсації швидкоминучі, а гарні історії живуть навіть довше своїх творців.


Ярослава Бірюк — інші вільні думки