Серед офіцерського корпусу українських армій періоду Української революції 1917–1921 рр. були досить різні за ідентичністю старшини. Так, траплялися випадки, коли навіть серед представників вищого офіцерського складу перебували генерали (насамперед в Армії Української Держави Павла Скоропадського), які розглядали власну службу в українському війську, як можливість продовження військової кар'єри після розвалу російської армії, а також заробітку коштів. Тому після погіршення свого становища в українській армії, знову переходили на службу в інші війська (здебільшого до більшовиків або білих). Втім їхні професійні навички і досвід часто ставали у нагоді під час будівництва українських збройних сил в ході революції 1917–1921 рр. Тож відомості про їхню професійну діяльність в складі української артилерії становлять інтерес для сучасними дослідників військової історії України початку XX. ст.
Одним із таких старшин–артилеристів був генерал–хорунжий Армії Української Держави Василь Кирей. Виходець з дворян Чернігівської губернії В. Кирей народився в січні 1879 р. у Батурині в православній заможній сім'ї. В. Кирей отримав ґрунтовну військову освіту в Оренбурзькому Неплюєвському кадетському корпусі, Костянтинівському артилерійському училищі (1901 р.), Михайлівській артилерійській академії (1909 р.) та Миколаївській військовій академії за 1–м розрядом (1913 р.).
Проходив військову службу в російській армії на посадах: підпорічника 21–го мортирного артилерійського дивізіону (з 1901 р.), старшого ад'юнкта штабу 32–ї піхотної дивізії (з січня 1915 р.), командира 4–ї батареї 32–ї артилерійської бригади (з осені 1915 р.), штаб–офіцера управління артилерії Південно–Західного фронту, командира 6–ї важкої артилерійської бригади. За бойові заслуги під час Першої світової війни був нагороджений Георгіївською зброєю та орденом Святого Георгія IV ступеня. Влітку 1917 р. В. Кирею було присвоїно звання генерал–майорма та призначено іспектором артилерії 41–го армійського корпусу, а з вересня цього ж року – командувачем 23–го армійського корпусу.
У листопаді 1917 р. генерал Кирей перейшов на службу в українізований 34–й армійський корпус, однак уже в грудні, за рішенням командування був відряджений до Києва у розпорядження генерального секретаря С. Петлюри. У січні–лютому 1918 р. виконував обов'язки помічника командира Гайдамацького Коша Слобідської України С. Петлюри.
Однак влітку 1918 р. В. Кирей порушив військову присягу та перейшов в Добровольчу армію П. Врангеля, де обімав посади: начальника артилерії постачання, начальника військово–технічного управління Російської армії Врангеля (з 1920 р.), а також його особистого радника з українських питань. У січні 1921 р. генерал Кирей брав участь в офіційних перемовинах між представниками генерала Врангеля та українською делегацією на чолі з С. Петлюрою у Тарнові, де намагався переконати генерального секретаря визнати зверхність радянської росії над Україною. Втім отримав категоричну відмову.
У 1924 р. В. Кирей отримав запрошення від Військового міністерства Чехо–Словаччини та погодився очолити 11–ту польову артилерійську бригаду в Кошице. Восени 1938 р. генерал–майор В. Кирей пішов у відставку на пенсію. 5 червня 1942 р. Василь Кирей помер та був похований у Празі на Ольшанському цвинтарі.
Детальна біографія В. Кирея за посиланням:
