Ще одним представником офіцерської еліти українських армій періоду революції 1917–1921 рр. був генерал–полковник Дієвої армії УНР Сергій Дельвіґ. Росіянин за походженням С. Дельвіґ народився у 1866 р. та походив із дворян Москви. Послідовно здобув грунтовну військову освіту у 2-му Московському кадетському корпусі, Михайлівському артилерійському училищі та Михайлівській артилерійській академії за 1-м розрядом, а згодом і Офіцерській артилерійські школі.
Проходив службу на різних офіцерських посадах в російській імперській армії. Був учасником Російсько-японської та Першої світової воєн за що отримав різні державні нагороди. У 1915 р. отримав звання генерал-лейтенанта та перебував на посаді командувача 40-го армійського корпусу, а з квітня 1916 р. був інспектором артилерії армій Південно–Західного фронту. За період Першої світової війни був нагороджений всіма орденами до Білого Орла з мечами, а також Орденом Святого Георгія IV ступеня.
З початком Української революції свідомо зробив вибір продовжити службу в українській армії на посаді головного інспектора артилерії військ Центральної Ради, а згодом Армії Української Держави та Дієвої армії УНР. З червня 1919 р. займав посаду керівника української мирної делегації у Польщі. З серпня 1919 р. був повноважним представником уряду УНР в Румунії. З лютого 1921 р. С. Дельвіґа призначили членом Вищої військової ради УНР. За особливі заслуги, постановою Гонорової ради Армії УНР його було підвищено у званні до генерал–полковника. Згодом Дельвіґ перебував на інтернуванні в Польщі та в еміграції. Подальга доля генерал–полковника Армії УНР С. Дельвіґа невідома. Помер генерал у 1944 р.
Біоргафія С. Дельвіґа за посиланням:
