Наступним з мого списку старшин–артилеристів опублікую біографічні дані генерал–поручника Армії УНР Петра Єрошевича. Уродженець Катеинославщини П. Єрошевич народився 4 липня 1870 р. в сім'ї міщан. Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус, 3–те військове Олександрівське училище (1891 р.), Михайлівське артилерійське училище та Миколаївську академію Генерального штабу за 1–м розрядок (1898 р.).
Офіцерську службу в російській імперській армії П. Єрошевич розпочав у 1891 р. на посаді 5–ї резервної артилерійської бригади. З лютого 1900 р. займав посаду обер–офіцера для доручень штабу Приамурської військової округи. У серпні 1906 р. був призначений начальником штабу 17–ї піхотної дивізії, а в грудні цього ж року отримав звання полковника. З березня 1909 р. став штаб–офіцером для доручень штабу 48–ї піхотної резервної бригади. У серпні 1910 р. П. Єрошевич отримав посаду начальника штабу 43–ї піхотної дивізії. З початком Першої світової війни, на фронті командував 4–м стрілецьким полком. За бойові заслуги, восени 1914 р. був нагороджений Георгіївською зброєю, а у 1915 р. отримав звання генерал–майора. З липня 1917 р. займав посаду начальника штабу 12–ї піхотної дивізії та за сумісництвом виконував обов'язки начальника штабу XI–го армійського корпусу. У грудні 1917 р. генерал П. Єрошевич українізував 12–ту піхотну дивізію та передав її у розпорядження командування військ Центральної Ради.
З кінця квітня 1918 р. перейшов на службу в українську армію на посаду начальника 2–го Подільського корпусу Армії УНР, згодом Армії Української Держави. З листопада 1918 р. Військова офіція Армії УД підвищила П. Єрошевича до звання генерал–значкового. Однак після приходу до влади директорії УНР був заарештований у грудні 1918 р. Втім через декілька днів його звільнили від арешту. З лютого 1919 р. очолив 1–й Волинський корпус Дієвої армії УНР. У лютому 1919 р. командував 9–м Дієвим корпусом Дієвої армії УНР. З листопада 1919 р. у Могилів–Подільському потрапив у полон до білих. У 1920 р. повернувся до Севастополя. З жовтня 1920 р. П. Єрошевич був приділений до Військового міністерства УНР, а з листопада 1921 р. займав посаду Військвого міністра та командарма Армії УНР. Остання посада у війську – начальник Тилу Армії УНР. З 1923 р. жив на еміграції в Каліші. Навесні 1945 р. був схоплений у Каліші органами НКВС. Подальша доля невідома.
Детальна біографія П. Єрошевича за посиланням:
