Досить суперечливою серед офіцерського корпусу українських армій періоду Української революції 1917–1921 рр. була постать начальника 2-го Січового Запорізького корпусу військ Центральної Ради
(ЦР) генерал–лейтенанта Георгія Мандрики. Уродженець Києва Г. Мандрика народився 10 квітня 1869 р. у сім'ї дворян. Закінчив Володимирський Київський кадетський корпус, 2–ге військове Костянтинівське училище (1888 р.) та Миколаївську академію Генерального штабу за 1–м розрядом (1896 р.).
Військову службу в російській імперській армії розпочав поручником 4–ї артилерійської бригади, а пізніше 24–ї артилерійської бригади. Також проходив службу на штабних посадах Варшавського і Приамурського військових округів. З червня 1904 р. став полковником. Г. Мандрика брав участь у Російсько–японській війні на посаді начальника штабу кінного загону генерала П. Міщенка. За участь в боях отримав Георгіївську зброю. З серпня 1906 р. був переведений до штабу 2–ї Східно–Сибірської стрілецької дивізії, а в червні 1909 р. очолив 23–й Східно–Сибірський стрілецький полк (м. Хабаровськ). У листопаді 1914 р. отримав звання генерал–майор. Під час Першої світової війни генерал Мандрика був начальником штабу 56–ї дивізії (з травня 1916 р.) та у званні генерал–лейтенанта командував 16–ю піхотною дивізією.
З листопада 1917 р. Г. Мандрика перейшов на службу в українське військо – обіймав посаду начальника 2–го Січового Запорізького корпусу військ ЦР. Однак вже у липні 1919 р. через ідеологічні переконання (був переконаним російським монархістом) зрадив військовій присязі та вступив на службу до Генерального штабу при ставці адмірала Колчака в Омську. З 27 серпня 1919 р. Г. Мандрика був призначений на посаду «керуючого розвантаженням від зайвих офіцерів головного управління військового міністерства та ставки Колчака». З 1920 р. став білоемігрантом. 6 травня 1937 р. Г. Мандрика помер та був похований у м. Харбін.
Аналізуючу біографію генерал–лейтенанта Мандрики, стає зрозуміло, що в українських арміях революційного періоду 1917–1921 рр. служили різні за переконаннями, мотивацією та цінностями офіцери. Не рідко бували випадки, коли на службу потрапляли особи, які використовували своє високе офіцерське звання в колишній російській армії для доступу до різних привілеїв уже в українському війську, залишаючись абсолютно чужими ідеям української державності. Завдяки своїм армійським зв'язкам ще з російської армії, такі офіцери часто розглядали свою службу в Україні, як тимчасове явище, яке було вигідним в конкретний проміжок власної військової кар'єри. Тож не дивно, що і Г. Мандрика ухвалив рішення перейти до білих армій, які були близькими для нього, адже як і він, ставили за мету відновлення «єдиної і неділимої росії», що авжеш суперечило принципам української самостійності.
Детальна біографія Г. Мандрики за посиланням:
