1. Що їм від нас потрібно?
2. Так яка ж «пєрвапрічіна» війни?
3. Війна, як втеча від сласних страхів.

«…Россия не может чувствовать себя в безопасности, развиваться, существовать с постоянной угрозой, исходящей с территории современной Украины... Нам с вами просто не оставили ни одной другой возможности защитить Россию, наших людей, кроме той, которую мы вынуждены будем использовать сегодня… В связи с этим... мною принято решение о проведении специальной военной операции... Мы будем стремиться к демилитаризации и денацификации Украины… Наши действия — это самозащита от создаваемых нам угроз и от еще большей беды, чем та, что происходит сегодня...» — саме ці слова блеяло миршаве кремлівське одоробло, нервово перебираючи під столом ніжками, в своєму офіційному зверненні 24 лютого 2022-го року. Його вицвітші очі нервово бігали по екрану суфлера, а його скули та кулачки постійно зводило від ледь помітного нервового напруження. Виголошуючи в той день своє звернення Путін зі всіх сил намагався наганяти жуть і страх та фальшиво корчив із себе таку собі небесну кару на наші з вами голови.

Але що ж він насправді хотів, починаючи війну з Україною і одним розчерком пера вирішуючи долі мільйонів людей? Чому його найближче оточення і так звані російські еліти теж із неймовірною легкістю сприйняли це фатальне рішення? Чому мільйони росіян, для котрих фраза «ліш би нє било вайни» в'їлась у єство кількох їхніх поколінь, не лише без жодних заперечень змирились із цією новою жахливою реальністю, а й радісно пішли на заклання дохнути в українських чорноземах? Навіщо їм ця війна, яка не має жодного раціонального сенсу? Що вона їм дає? Яка мета цієї божевільної бойні?

Так, я знаю, що після лютого 2022-го тисячі інтелектуалів та аналітиків написали тонни текстів, намагаючись пояснити цей небачений феномен саморуйнування.

Так, я бачу, що метою війни є не якісь там ефемерні денацифікація та демілітаризація, а тотальне підкорення України та повне заволодіння її ресурсами.

Так, я розумію, що причиною цієї бойні є не лише жадоба до завоювань, але й непереборна тяга до домінування, бажання усюди бути гегемоном.

Так, я усвідомлюю, що живильним середовищем цієї експансії є не просто ностальгія за СРСР, міфи про Другу світову війну чи імперськість російської свідомості, але і загальна аморальність та повна світоглядна деградація їхнього суспільства.

Але це все надто складні пояснення російсько-української катастрофи. На мою думку, пояснення війни та російської агресії має бути дуже простим. Лежати десь на поверхні. Адже примітивне атомізоване російське суспільство за визначенням не оперує складними конструкціями. Більше того, сам Путін, і вся російськапропаганда уже пів-року нам наполегливо підказують те, що'мир возможентолько после устранения первопричин конфликта".

Так що це за такі "первопричины"? Що саме потрібно "устранить", щоб закінчилась ця війна? "Устранить" Україну? Можливо. Але, глянувши ретроспективно, можна побачити, що Україна тут, все-таке, не мета. Україна — це для росіян більше перешкода, котра і заважає "устранению первопричин".

Я довго над цим думав і дійшов висновку, що росіяни розпочала цю війну, щоб дечого позбутись. Тому-що це дещо, воно їм дуже муляє. Воно ятрить їхнє нутро. Воно роз'їдає їх із середини. Воно рве їм душу. Рве душу і безпосередньо Путіну, і його одурівшому від влади оточенню, і кожному найдрібнішому російському імперцю, що валяється у своїй квартирі в алкогольному угарі.

А тепер іще раз дуже уважно прочитайте перший абзац. Посмакуйте словами Путіна, сказаними 24.02.2022-го, та принюхайтесь. Там першопричиною не просто тхне — там від неї аж очі виїдає. Це так пахне... страх. Сюрприз?

О так, вони бояться. Вони дуже бояться. Бояться не тільки нас і в основному не нас. І війну цю росіяни розпочали саме для того, щоб позбутись його — свого липкого холодного хтонічного страху.

Так, я вже писав про страх, як ключовий фактор російської внутрішньої і зовнішньої політики, як про зброю, котрою Росія впливає на навколишній світ (тут: КЛЮЧОВА ЗБРОЯ РОСІЇ ).

Також я писав про страх, як останній і чи не єдиний зараз російський аргумент в упокоренні України та як із ним боротись. (тут: УПРАВЛІННЯ СТРАХОМ )

Але, опрацьовуючи цю тему, виявилось, що саме він — їхній страх — і є основною причиною війни та основним мотиватором для росіян цю війну вести. Як не дивно, але вони розпочали цей кошмар через те, що дуже бояться. І це стало для мене відкриттям. Цей страх настільки сильний, що повністю забирає у них здатність раціонально мислити та прораховувати наслідки своїх дій. Вони готові вбивати і вмирати, аби лише його позбутись.

Більше того, виявилось, що у кожного із росіян ці страхи абсолютно різні. У Путіна — свій страх. У його оточення — інший. У російського бізнесу та російських чиновників — свої. А у простого алкаша із Мухосранська — геть інші страхи. Проте, усіх їх об'єднує одна мета, одна екзистенційна ціль: вони вважають, що знищивши Україну, позбудуться усіх цих своїх божевільних фобій.

Бо коли ти живеш у країні, де від президента до двірника диктаторські методи управління вважаються абсолютно нормальними та правило "ти начальник — я дурак" не змінювалось уже кілька сотень років. Де поняття "права" та "свобода" вважаються просто якимсь анахронізмом, а слова "ліберал" та "демократія" — це в принципі матюки. Де економіка тупо мафіозно-сировинна і є таким собі придатком до тотальної всеохоплюючої корупції. Де наука існує на рівні плагіату, а культура — на рівні блатняка та книг про "попаданців". Де суспільство настільки роз'єднане та атомізоване, що в країні панує тотальна атмосфера апатіі та байдужості.

Одним словом, коли ти живеш у такій душній заскорузлій атмосфері, а світ навколо тебе невпинно рухається і розвивається, то тебе це починає лякати. І приходить розуміння, що ти і твоя країна теж потребують змін. А це страшно. А це невідомість. А це зусилля. І в якийсь момент різниця між твоїм світом та світом навколо стає настільки великою, що цей страх стає просто нестерпним та вихлюпується назовні.

Страх змін.

Страх модернізації.

Страх подивитись на себе в дзеркало і зіткнутись із реальністю.

Страх втратити власний міф про велич.

Страх переосмислення свого місця у світі.

А звідси й тотальний всеохопний страх перед власним майбутнім.

Тому консервація Росії в її сучасному вигляді, або так звана "стабильность" — це і є спільна мета Путіна, мета російських еліт та мрія простих російських Ваньок зі своїми самками, які жахаються зовнішнього світу, бо там "стабильности нет" (с).

Тому й була "організована" ця "пабєданосная" війна, яка мала бути дуже легкою та швидкоплинною прогулянкою. Такою собі "спецопирацией", яка на думку росіян, просто давала б можливість іще трохи продовжити існування російського імперського проекту та існуючого типу економіки. Прожити іще якийсь час нічого не змінюючи і не проводячи ніяких реформ. За рахунок України і її ресурсного, промислового, інтелектуального та демографічного потенціалу.

А за одно знищити Україну, як загрозу. Як територію свободи та демократії. Як приклад успішного альтернативного політичного розвитку. Як болісне нагадуваня про власну недієздатність та нікчемність. І цим повним знищенням сусідньої країни підтвердити свою велич. Підтвердити своє "исконное" право карати і милувати. А за одно до жуті налякати потенційних супротивників та відновити втрачений статус світового гегемона. І в результаті, перестати боятись самому.

Але…

"Киев за три дня" виявився пшиком. І чим більше іде ця нікому не потрібна війна, тим більшими кошмарами наповнюється життя простого росіянина.

Страх економічного коллапсу.

Страх зупинити війну і повернутись до мирного життя.

Страх зупинити війну, не досягнувши хоч якогось результату.

Страх програти війну.

Страх програти війну Україні.

Страх, що всі їхні злочини стануть явними і за це потрібно буде відповідати.

Страх, що іхня історія — це суцільна пропаганда та брехня.

Страх взагалі опинитись на смітнику історії.

Страх остаточно втратити країну.

І найсильніший страх — це те, що Україна вистоїть і виживе. І зробить усе, щоб усі описані вище страхи втілились у життя.

Тому знайте — воно хоче нас знищити, бо воно нас боїться. І чим більше буде у нас буде стійкості та непохитності, чим більше буде існувати Україна — тим у більшому жаху буде жити російське населення. До тих пір, поки цей жах стане настільки нестерпним, що єдиним виходом для них стане припинення війни. Все це у наших руках та у руках Збройних Сил України.

Тому — не бійтесь. Хай бояться вони.