Ковід – підла штука. Особливо, коли більшість твоїх знайомих хворіють легко, а тобі, раптом, приходиться сповна відчути усю тлінність свого і так крихкого існування. Й ковід ні фіга не схожий ні на простуду, ні на грип, ні, навіть, на пневмонію – ні на що, чим ми усі хворіли раніше. Ця мерзота б`є по судинам, роблячи їх ламкими, провокуючи тромбоутворення та позбавляючи повноцінного постачання киснем органи нашого тіла. Звідси небезпека для хронічних хворих, для літніх людей та й для всіх інших. Адже, це як лотерея – не знаєш що саме в твоєму організмі несподівано дасть збій і які, бляха, будуть наслідки.
А ще ковід впливає на мозок. Це коли ти, зненацька, втрачаєш не лише смак, але й потяг до життя, до людей, до всього, що оточує, і, навіть, до того, що ти дуже любиш. А ще, якогось дідька, ти починаєш втрачати елементарні навички – нічого не пишеш, не читаєш, не прагнеш. Зненацька починаєш усе забувати – імена, паролі, явки. Несподівано змінюється й саме мислення – воно стає незграбним, повільним та заторможеним. Складається повне відчуття якоїсь прогресуючої старечої деменції. Одним словом, стає все до сраки – навіть Зеленський із Єрмаком.
І як наслідок, приходить вона – глибока постковідна депресія. Ти абсолютно нічому не радієш. Нічого не їси. Перестаєш за собою слідкувати. Мозок переповнюється страхом, безнадією та чорними думками. А душа тріпоче через відчуття глибини прірви, куди тебе підштовхує хвороба та за межею якої уже нічого не існує… Хух! Аж, курва, згадувати не хочеться. А хворіти іще раз – тим більше.
Спитаєте, навіщо я все це описую? Можливо, для того, щоб черговий раз звернути увагу. Бо пандемія таки продовжується. І небезпека підчепити ковід аж ніяк не применшується. А важливість носіння масок, дотримання дистанції та уникнення скупчень людей незмінно зберігається. Чи ви вже нафік всі розслабились?
Можливо, пишу ще через те, що багатьом ця недуга дається таки важко. На здоров`ї іще декого вона залишає відбиток назавжди. А для когось, бляха, стає таки останньою хворобою в житті. І ця невблаганна рулетка мене капець як вибішує!
А можливо, рефлексую через фразу «а я не вірю в отой ваш коронавірус», яку тиждень тому кинула мені знайома жіночка у відповідь на мої розлогі оповіді про власний ковідний досвід. Ану спробуйте з першого разу здогадатись за якого кандидата ця проста представниця мудрого наріду голосувала в 2019-му, а? Найсмішніше те, що ковіду абсолютно пофік – вірить ця мадам в нього чи ні – вона при нагоді відхворіє так же само, як і всі інші.
Звісно, якби люди із подібним рівнем інтелекту та розуміння причинно-наслідкових зв`язків впливали своєю дурістю виключно на власне здоров`я та життя, то мені до них не було б ніякого діла. Але дуже часто від їхніх недолугих рішень та вчинків залежать долі та життя інших – як ото відмова від носіння масок, водіння п`яним за кермом чи голосування на виборах президента за неадекватного самозакоханого невігласа. Як думаєте, вони відчувають хоча б якусь відповідальність при цьому?
Пам`ятаєте, як весною 2019-го раптово з`явилась тьма-тьмуща надзвичайно впевнених в собі політичних неофітів? Тих, хто абсолютно точно знав, як треба зупиняти війну, як боротись із корупцією, як піднімати економіку, як, сцуко, проводити реформи і, взагалі, куди рухатись Україні? Так, так, отих самих, хто після серіалу вперше в житті зацікавився значенням слова «політика» та вперше побачив наживо виборчий бюлетень? Де зараз ці непримиренні борці за правду, справедливість та чесні тарифи? Постять в соцмережах рецепти та котиків?
Альооо! Я до вас звертаюсь! Де ви, вельмишановні «активісти», «реформатори» та «висококваліфіковані політичні експерти» 2019-го року? Куди ви, бляха, поховались? Який по рахунку майдан чи блокаду організовуєте?
Де сьогодні ваші душераздірающіє істерики з приводу реального росту цін та тарифів, а не тих, що в свій час переповнювали новини «Г+Г», рот Тимошенко та тупі номери Кварталу?
Де ваші епілептичні мальдівські припадки щодо чергової (десятої? двадцятої?) відпустки хамовитого кривляки, який другий рік поспіль грає роль Президента? Чувачка, який натхненно компенсує убогість власного лібідо довжиною кортежів та товщиною відкатів.
Де ваші крокодилячі сльози щодо «наших бєдних мальчіков», яких до сих пір чогось убивають на фронті? І яка ж це така жадібна та підла тварюка робить бізнес на їхній крові сьогодні, а?
І де, взагалі, ваше обурення десятками тисяч смертей від ковіду? Де ваші праведні конвульсії щодо коронавірусних котлів, які забрали життів в сто(!!!) разів більше, ніж Іловайськ та Дебальцево разом узяті? Де, млять, ваш священний гнів через те, що цих смертей могло бути значно і значно менше? Менше, завдяки завчасній підготовці до пандемії. Менше, завдяки грамотному інформуванню суспільства. Менше, завдяки правильній організації карантину. Менше, завдяки потужному фінансуванню та технічному забезпеченню лікарень і персоналу. Менше, завдяки негайній вакцинації та активному міжнародному співробітництву в цьому напрямку. В рази, курва, менше!!! Чуєте?!! Чи ваші вуха та очі заліпило благодатним асфальтом? А мізки – бадьорими звітами про чергові сонцесяйні перемоги на фронті «великого крадівництва»? Скільки смертей родичів чи знайомих ви готові пробачити за черговий шмат нової дороги? Чи за черговий літак в Індію із такими необхідними в Україні кисневими концентраторами?
А в скільки метрів автобану, цікаво, ви оцінюєте своє власне життя? Ви готові із гідністю заявити, задихаючись від нестачі кисню в ковідній лікарні, що «какая разніца житиму я чи ні – головне, щоб ця дорога була освітлена та заасфальтована»? Ви мріяли про подібний треш, голосуючи тоді у 2019-му? Ви розумієте, що саме на вас лежить відповідальність за тисячі і тисячі смертей? Так, так – на вас особисто! Що, поставивши тоді невинну галочку за героя серіалу, ви розписались та взяли на себе відповідальність за усі його катастрофічні дії та рішення чи, ще гірше – його катастрофічну бездіяльність?
Найсмішніше те, що абсолютно пофік – вірите ви найвеличнішому клоуну сучасності чи уже ні – ви однаково будете сповна спокутувати наслідки свого безрозсудного вибору. Бо шляху назад уже нема. Бо кожен, хто вирішив паржать і постєбатись весною 2019-го, має неодмінно відчути усю глибину прірви, за межею якої уже нічого не існує. Розплатитись за свою безвідповідальність зубожінням, крахом ілюзій та важкою працею. До дна випити чашу, по вінця наповнену наслідками правління телепнів, покидьків та аферистів.
Але найгірше те, що чашу сю разом із вами, приколістами, прийдеться пити усім українцям. Адже смерть від ковіду чи від російського снаряду не розбирає за кого ти голосував два роки тому. Однак ми то хоча б знали, до чого приведе фатальний вибір 2019-го. Знали. Попереджали. Волали. Благали. Бо бачили, думали і аналізували. А вам, мої любі обожнювачі казочок та простих рішень, таки прийдеться вчитись на власних помилках. Хоча, якщо чесно, сподівань на те, що ви зробите зі своїх вчинків хоч якісь адекватні висновки, немає ніяких. А тому, надія лише на зміну поколінь та на чергову безпросвітну дічь, котру і надалі творитиме наша весела диджіталізована владна компашка.
