Страх – це цінне, прекрасне і могутнє відчуття. Він спонукає діяти, творити, та й що там казати – він мотивує жити й боротись. Страх – потужний. Страх – глибокий. Страх наповнений похмурими флюїдами потойбічного та незвіданого. Він завжди присутній поряд. Він завжди з нами. В кожну мить нашого існування. І покидає нас лише після смерті. Хоча і це ще абсолютно не факт.
Часто страх рятує життя. Іноді паралізує, відбираючи волю до дій. Тому нам дуже важливо навчитися виявляти його, навчитись керувати ним і, звичайно ж, використовувати собі на користь. Бо страх можна зробити або нашим союзником, а можна піти у нього на поводу. Ще гірше, коли твій страх може використати хтось інший. Той, хто бачить його, хто відчуває твоє пульсуюче і тремтяче єство, хто готовий цинічно скористатись твоїми слабостями та підгодовувати чудовиськ, що живуть у твоїй свідомості.
Ми всі вийшли із нетрів матінки-природи і всі наші найпростіші інстинкти привнесли в сучасну цивілізацію саме звідти. Адже мільйони років союзниками наших предків були хіть, лють та саме він – страх. Страх рятував від диких звірів, оберігав від небезпек, спонукав захищати потомство і змушував захищати свій владний статус у зграї. Але за мільйони років він настільки в`ївся у наш недосконалий мозок, що ми часто боїмося не самої небезпеки, а всього-на-всього її ймовірності, домальовуючи це у своїй уяві. Часто ми настільки залежні від свого страху, що він починає виявляти всі наші внутрішні слабкі місця і створює необмежений простір для маніпуляцій нами. І тоді обов`язково знаходяться ті, хто цей страх готовий неодмінно використати у своїх не завжди високих цілях.
Нечисті на руку державні діячі чи впливові можновладці часто використовують страхи народних мас, щоб маніпулювати ними, керувати ними, вбивати людям в голови потрібні ідеї і наративи, мобілізувати їх на якісь божевільні проекти, на війни чи ідіотські вчинки, типу останніх президентських виборів в Україні. «НАТО – агрєсівний вражескій блок», «МВФ хоче нас аграбіть», «Україна найбідніша країна в світі», «врах нє в Крємлє, а на Банкавай», «тарифи», «зубожіння», «бурштин», «карпатські ліси» і «корупція, Корупція, КОРУПЦІЯ». Цих страшилок-лякалок можна вкидувати безліч, бо у страху звичайного обивателя немає меж. Один раз добряче його перелякавши, ти можеш робити з ним, що завгодно – фейки, вкиди і маніпуляції зайдуть в мозок легко, як ніж у масло.
Але ключовою небезпекою для таких масових маніпуляторів є люди, які не мають страху, які контролюють його, для кого ганьба страшніше навіть смерті. Бо саме ці люди можуть бути взірцем для інших, можуть бути ціннісними орієнтирами та моральними авторитетами. Вони можуть навчити інших, як побороти свої страхи і як йти у бій з відкритим забралом та щирим серцем.
Але що робити, коли навіть не натовп, а сам лідер держави просто дуріє від свого липкого всеосяжного страху? Страху від своєї некомпетентності та дилетантства? Страху виявитись смішним та безтолковим у очах обожнювачів? Страху не виправдати довіру спонсорів? Страху перед компроматами, які є у партнерів та у бородатих бізнесменів? Страху падіння рейтингів? Страху за свою посаду, а то й за своє таке безцінне життя? Страху від запізнілого усвідомлення, що це таки не кіно і кіна далі точно не буде?
На це немає відповіді. Адже якщо для одних страх – це індикатор, це маркер, це граничні межі сприйняття, це блокувальний пристрій, запобіжник від дурості та ідіотизму. То для інших страх відкриває необмежені можливості виявити своє справжнє нутро, дати волю своїм природнім рефлексам, які не мають нічого спільного із мораллю, цінностями та законом. Тому такого «найвидатнішого лідера сучасності»© звідусіль обсідають дєятєлі, які починають паратизувати на цих страхах, користуватись ними. А найголовнішою їхньою метою є максимальне наближення до сонцесяйного «тіла», щоб взяти ці страхи під свій контроль, щоб стати для такого можновладця незамінними і найціннішими. Тому-то за доступ до тіла переляканого керівника держави у недемократичних країнах іде завжди запекла боротьба. Бо ним тоді легко керувати, легко маніпулювати, легко вставляти йому в голову потрібні близькому оточенню меседжі. І це оточення із неймовірним натхненням таки взялось за справу.
Це в серіалі ти був такий хоробрий вєлосіпєдіст-парламенторозстріляка: їздиш на таксі, сам спілкуєшся із народом, всіх посилаєш в сраку. Реальність швидко скорегувала фантазії. І от уже з початком передвиборчої кампанії джип і пара охоронців — то уже необхідність. А після кількох сутичок із журналістами та переляканого «я вам нічєво нє должен» твій маршрут уже переплановується щоденно. І щоденно накопичується твій страх. А разом із ним збільшуються кортежі і кількість озброєної охорони, з якими ти їдеш тих клятих півтора кілометра до уже остогидлої Банкової. Страх постійно заставляє тебе уникати інтерв`ю, прикриваючись нашвидкуруч знятими відосіками та блідими офіційними відеозверненнями. Спересердя ти навіть почав розмовляти з Теслою.
Але не це є найбільшим жахом для тебе. Найбільшим кошмаром є люди. Люди, які не мають цього самого страху, які уже відучились боятись, які залишили свій страх серед розірваних тіл побратимів та серед гулу артилерійських залпів. Люди, які готові відстоювати свої погляди, які готові приймати рішення і діяти. Люди, які своїми тілами, руками та розумом спинили ворога, та всі останні роки відчайдушно нагинали «вєлікую» Расію та сонцесяйного Пу, з яким ти так мрієш зустрітись задля селфі, нагинали і дерли їх на всіх фронтах. Воїни, волонтери, державні і громадські діячі, дипломати, інтелектуали, письменники, музиканти, блогери – їх десятки тисяч, компетентних, професійних, критично мислячих. Таких, що не ведуться на пропагандистські серіали, примітивні «Свати», тупу показуху і обіцянки-цяцянки. Люди, які здатні аналізувати, систематизувати і робити висновки. Саме вони, саме ці люди є для переляканого лідера живим нагадуванням його нікчемності та ницості. І Господь свідок, що я не хотів писати ці останні два слова, але після судилища над волонтерами та ветеранами не можу писати по іншому.
І взагалі вважаю, що цей переляк навряд чи уже можна викачати просто яйцем чи дідівським методом злити віск. Думаю, що для його лікування мають бути застосовані більш сучасні методи, включаючи шинотерапію і гарячі тонізуючі коктейлі.
Денека Ярослав
