Теплого погожого літнього дня 28 червня 1914р. у глухому провінційному містечку Сараєво, що на Боснійщині та Герцеговинщині, сталася подія, яку по тупості та можливим наслідкам можна прирівняти до українського 21 квітня 2019р., коли наші приколісти вибрали не становлення та будівництво власної держави, а вирішили «хоть паржать» із самих себе та постєбатись зі своїх нащадків. А от трохи більше ста років тому в злощасному Сараєві сербські терористи теж сказали собі, що «хуже нє будєт», та у відкритому авто прям посеред вулиці нагло та цинічно розстріляли спадкоємця Австро-Угорського імператорського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда із дружиною Софією. Завдяки новітнім технологічним досягненням, а саме телефону та телеграфу, новина про загибель вінценосного подружжя миттю облетіла весь європейський континент та викликала неймовірне обурення в самій Імперії, не кажучи вже про столицю Відень.
Відень був шокований, але правда не довго – десь рівно півдня. Надалі всі розійшлись займатись своїми справами, обговорюючи цю подію між покупками модних суконь та новинами театральних прем`єр. Столиця не любила Франца Фердинанда. Спадкоємець не мав ні особистого шарму, ні елементарної людської привабливості, був безпардонним, різким та хамовитим, не володів ні манерами, ні відчуттям музики, ані почуттям гумору. Відвідував громадські, культурні місця та концерти «Кварталу 95» лише тому, що по церемоніалу цього часто потребував його високий титул. Ерцгерцог не подобався нікому. Ні сусідам монархії, які звинувачували його в мілітаризмі та агресивних замашках. Ні всередині Імперії, де він дратував чиновників намаганнями реформувати державний апарат, до сказу доводив угорців – бо планував перетворити Австро-Угорщину в щось подібне до США, налаштував проти себе поляків – бо був вельми прихильний українцям.
Якщо бути відвертим, то піддані, навіть, звикли до раптових трагедій сім`ї старіючого імператора Франца Йосифа, який на той момент уже став сидячою на троні легендою, правлячи Імперією з 1848-го року, і якого, бляха, не брала ніяка холєра. Спершу нещастя спіткало молодшого брата імператора – Максиміліана, коли той приречено зрозумів, що шансів коронуватись у рідній Австрії нема. Набравшись наглості та закосивши під Саакашвілі, він подався політичним варягом аж у далеку Мексику, оголосив там, що він «новає ліцо в палітікє» та отримав за допомогою французьких багнетів омріяний імператорський титул. Та «нєдолґа музика іґрала, нєдолґа фраєр танцевал» й після чергового мексиканського Майдану самовпевненого Максиміліана стратили місцеві антимонархісти – чувак явно не встиг дременути у Ростов. Згодом наклав на себе руки єдиний син Франца Йосифа кронпринц Рудольф – іще той гуляка та балабол. А улюблена дружина імператора – Єлизавета Баварська – безглуздо й трагічно загинула від рук фанатика-терориста. Тому, як це не цинічно звучить, смерть племінника Франца Фердинанда не виглядала якимсь виключенням на тлі доль його ж родичів. Ба навіть на фоні цілого оберемка тогочасних гучних політичних вбивств, як то американських президентів Лінкольна чи Мак-Кінлі, французького Саді-Карно, короля Італії Умберто, царя Олександра II, прем`єр-міністра Столипіна, президента Зеленського. Хоча ні – на останнього здійснювали замах хіба що в його буйній уяві і то якісь звичайні жінки, а не серйозні люди.
Але ми відволіклись від теми Франца Фердинанда, якого за норовливість та зарозумілість на дух не переносила навіть численна імператорська родина. Спадкоємець надто довго воював із нею за право одружитись на дворянці некоролівського походження. Після вбивства навіть сам імператор смиренно зауважив, що «Вища сила відновила лад, який я вже не міг підтримувати!» та махнув на все рукою. Короче, як відзначав у своїй автобіографії австрійський письменник Стефан Цвейг, ще б трохи і всі б взагалі забули цю прикру історію. Але...
Але десь через тиждень австрійські газети синхронно вибухнули святим гнівом та істеричними випадами в бік Сербії, «з відома і потурання якої було скоєне це цинічне вбивство нашого улюбленого, найяснішого та найблагороднішого спадкоємця престолу». За кілька днів Франц Фердинанд раптово перетворився в надію нації – в геніального політика, великого реформатора і люблячого сім`янина. «Чого ми чекаємо? Чого вимагає героїчна смерть нашого бубочки? – з надривом писала віденська Reichspost, – Може, настав час відкинути нашу байдужість та пожертвувати всім, аніж жити в такому соромі? Єднаймося, австрійці! Геть дипломатію та компроміси! Кров мученика кличе! Ні обіцянок ні пробачень! Зробимо сербів разом!» І все в такому ж дусі.
І раптом виявилось, що респектабельна високоосвічена австрійська публіка із неймовірною легкістю готова підхопити цю газетну істерію та почала просто дуріти від патріотичного угару. Обурення, образа, гнів та жадоба помсти полились неймовірним потоком в не підготовлені мізки обивателя та заполонили вулиці й громадські місця австрійських міст. Газетярі, журналісти й просто штатні дописувачі в гонитві за популярністю, хайпом та тиражами почали несамовите змагання з обливання Сербії брудом та з роздмухування суспільних настроїв на сторінках усіх без виключення видань. Настало щось нечуване і до цього не бачене. Свіжі випуски газет ще зранку вихоплювали із рук продавців. Кав`ярні та ресторани допізна переповнювала обурена публіка. На вулицях та в салонах тільки те й говорили, що про помсту. В повітрі витала просто неймовірна вибухова суміш із гордості за свою країну та ненависті до її уявних ворогів. В якусь мить усі стали несамовитими патріотами Австрії та обожнювачами найвидатнішого лідера сучасності – Франца Фердинанда.
Чи потрібно розповідати про наслідки цього неконтрольованого хайпу, до якого приклали руку засоби масової інформації? Підрахуємо: чотири знищені імперії, включаючи саму Австро-Угорщину, 10млн. загиблих, 20млн. покалічених, 7млн. зниклих безвісти, розруха, економічний колапс та епідемії, з яких лише грип-іспанка забрав більше 50(п`ятидесяти!!!) млн. життів, вбивши близько 3% населення земної кулі. Правда, не дуже приємна перспектива задля збільшення кількості лайків та репостів?
О ні, я не звинувачую журналістів у тому, що саме вони стали причиною Першої Світової бойні, боронь Боже! Там було достатньо й інших факторів. Але саме вони стали тим ключовим інструментом, який повів на заклання мільйони обдурених популістськими та високопарними гаслами співгромадян. І коли ця анестезія, цей войовничий дурман почав із очей спадати, то було вже пізно. Тобто преса, не відчуваючи своєї суспільної відповідальності, не розуміючи своєї впливовості та не усвідомлюючи тих наслідків, до яких може спричинити недостовірна, висосана з пальця та емоційно подана інформація, стала ідеальним знаряддям управління масами. Це швидко помітили і цим швидко почали користуватись нечисті на руку політичні еліти, встановивши в наступні роки тотальний контроль над ЗМІ.
В Україні класичним прикладом такої істерії стала так звана справа «свинарчуків», яку розігнав у 2019-му році відомий журналіст-розслідувач Денис Бігус. Незрозумілі таємні джерела інформації, недостовірні дані, маніпулятивні, вирвані із контексту факти, відсутність порівнянь та аналогій. Зате який хайп, який емоційний вибух, які театральні жести та мхатівські паузи. Щоб хайпанути по максимуму та розширити аудиторію, розслідування навіть перетворили у цілий серіал: все по законам класичної драматургії – «а в наступній частині ми вам ТАКЕ розкажемо, що ви просто охренієте!» і т.д.. В результаті пройшов рік і ТАКЕ виявились просто пшиком, «свинарчуки» до сих пір на своїх посадах, а «таємні джерела», які «злили» цю інформацію, всадовили на посаду Президента України героя примітивного серіалу і ще й намагаються повернути собі Приват Банк. А використаний і уже нікому не потрібний журналіст Бігус так і не зрозумів значень словосполучень – «достовірна перевірена інформація», «відповідальність перед суспільством» та «всебічне стратегічне мислення», не кажучи вже про такі архаїчні поняття, як чесність, гідність та репутація.
Тому я в першу чергу закликаю усіх притомних журналістів та блогерів – будьте чесними, щирими та відповідальними! Пам`ятайте, що ви маєте величезний вплив на своїх співгромадян. Будьте гідні такої честі! Майте самоповагу, розум та терпіння. Не дозволяйте маніпулювати собою та забороніть собі продаватись. Станьте розумом, честю і совістю суспільства! І тоді ніякі «таємні джерела» не зможуть цим суспільством маніпулювати. Бо на сторожі будете Ви – воїни пера та клавіатури!
