(або наріжний камінь світового порядку)
Можливо ви не повірите, але нас з вами уже не мало бути. Нас давним-давно мали розтоптати та знищити. Стерти в пил. Спалити в попіл. Викинути на смітник історії та забути наше ім'я. З нами уже кілька разів прощались та остаточно ставили на нас хрест. Нас відспівували, хоронили і за щораз знову і знову намагаються влаштувати нам пишні поминки. Нам — це українцям. А з нами і їй — нашій рідній Україні.
Починаючи із 1991-го (та й раніше) в нас ніколи не вірили. На нас не ставили. Нас не помічали. Нас вважали маленькими та смішними, дивакуватими та неважливими, бідними та нещасними, нікчемними та ні на що не здатними. Народом, якому ну просто не повезло. Не пощастило з історією та географією. Не поталанило бути перспективною державотворчою нацією. Нам відводили місце на узбіччі чужої історії та життя на периферії великих імперій, харчуючись недоїдками із барських імперських столів. Нас вважали територією чужих інтересів. Джерелом дешевих ресурсів для світових корпорацій та поживним харчем для хижих сусідів.
Але реальність виявилась не просто іншою — вона виявилась абсолютно протилежною існуючим у світі упередженням та стереотипам. Бо за невеликий історичний проміжок часу українці змогли переламати як свою внутрішню політику — здійснивши кілька успішних революцій та почавши реформи, так і успішно дати відсіч зовнішній агресії — спершу гуманітарній, політико-економічній та диверсійно-гібридній, а потім протистояти прямому повномасштабному військовому вторгненню другої армії світу. При цьому переламавши тій армії зуби так, що абсолютно не факт, що ця армія коли-небудь зможе досягти своєї попередньої могутності.
Більше того, Україна зараз успішно протистоїть зазіханням інших світових гегемонів. Україна знаходиться у рівноправних дружніх стосунках із старими європейськими демократіями та нарощує свій вплив у Європі. Україна є бажаним партнером для багатьох інших країн світу та вважається на сьогодні однією із найсильніших та найвпливовіших у військовому плані держав. А за висновками великої кількості експертів — лідером в розвитку багатьох сучасних військових технологій та країною, яка переосмислила та змінила парадигму ведення сучасної війни. Україна прямо зараз в прямому ефірі вписує своє ім'я у світову історію.
Але що ж сталось? Як так, раптом, вийшло? Чому не спрацювали щодо України усі ці мейнстримні прогнози, далекосяжні стратегії та пропрацьовані методології оцінювання процесів? Що це за чудо небесне дозволило звичайній корумпованій пострадянській державі, яка ніколи не хапала з неба зірок, пройти крізь таке пекло випробувань, через цілі лабіринти поневірянь та опинитись саме там, де вона зараз є? Більше того, в умовах агресивної війни здійснювати шаленими темпами всередині країни культурне та інтелектуальне відродження, яке можна назвати, навіть, українською гуманітарною революцією. Хто був і є натхненником, творцем та провідником усіх цих процесів, цього дивовижного чуда?
Не повірите, але це зробили ми. Ми, українці, усі разом. Бо це не чудо чудесне, а кропітка монотонна щоденна праця. І Україна — це не міфічна країна відьом чи чаклунів, характерників чи козаків Мамаїв. А згуртоване суспільство воїнів, спеців, інтелектуалів та волонтерів.
Бо за фасадом слабкої, на вигляд, корумпованої держави із назвою Україна ховається надзвичайно потужне і складне мереживо суспільних відносин. Тобто скелет досить крихких державних інституцій нанизаний на фантастично-складну мережу ком'юніті та соціальних груп. Українське суспільство наскрізь пронизане найрізноманітнішими суспільними зв'язками, що забезпечує українській державі неймовірну живучість та надзвичайну стійкість. Всупереч всьому. Всупереч російському вторгненню та зовнішньому тиску. Всупереч економічній стагнації та руйнації економіки. Всупереч інформаційній агресії та повній інертності досить великої частини населення. Всупереч прогнозам та аналітичним висновкам. Всупереч історичним аналогіям та науковим викладкам. Але і це іще не все...
Пригадайте, що сказав у одному із останніх інтерв'ю президент США Дональд Трамп? «Я керую Америкою та світом. І мені весело». Це такий собі зверхньо-примітивний погляд на світ та на світобудову у найвпливовішої на цій планеті людини. І подібний погляд не лише у нього — через подібні самозакохані окуляри бачать світ практично усі диктатори. А якщо це ще й диктатори держав потужних, то і поготів.
Взагалі, світові геополітичні гравці останнім часом дуже часто граються в гегемонів, ділять планету на сфери впливу, просувають свої інтереси, нав'язують свою оптику, беруться вирішувати долі цілих народів та країн. Карають та милують, відбирають та жалують, провокують та кидають напризволяще. Тобто, як писав у своїй книзі Збігнєв Бжезинський, роблять ходи на Великій шахівниці, підігрують одна одній, будують комбінації, жертвують фігурами та ставлять одне одному шахи-мати. Одним словом, ведуть себе як кінчені покидьки.
Але, раптом, з'являється на цій самій шахівниці невідома фігура, котрої не мало там бути. Яка незрозуміло, як, чому і куди ходить. Яка виглядає дуже слабкою та мізерною на фоні великих гравців, але її неможливо змістити, побити та посунути без значної шкоди для себе. Фігура, яка просто бере і заявляє, що Е2-Е4 — це херня і що взагалі ніякої шахівниці не існує, бо усе це ілюзія величі в головах оцих, типу, могутніх, типу, геополітичних гравців. Що світ зовсім інший. Що наш світ — це не джунглі, наповнені дикими звірами та агресивними дикунами. Що наш світ — це вільний простір вільних людей. Це середовище сповнене глибоких сенсів, великих звитяг та загальнолюдських цінностей — свободи, гідності та взаємоповаги. Світ пошуку сенсів та гармонії, наповнений духом співробітництва та та нестримного руху вперед. І ім'я цій фігурі... ви вгадали.
Україна — це більмо на оці, це заноза, що заважає прямо зараз самопроголошеним великим геополітичним гравцям, вирішувати свої уявні геополітичні проблеми. Україна — це камінчик, який попав у кросівок світової геополітики та не дає цій геополітиці перетворитись на світ Орвела із "1984".
Україна стала зараз на заваді практично усім. Путіну і його фашистському режиму вона перешкоджає реалізувати свої імперські амбіції, перезапустити СРСР і встановити гегемонію над заплившою жиром Європою. Трампу та його MAGA вона заважає злитись із путінською Росією в екстазі світового дерибану, утвердити таким чином у США диктатуру та почати розширятись у Північній Америці. Сі Цзиньпіну та китайській компартії вона заважає приєднати Тайвань, ослабити Захід та почати агресивну експансію в Індо-Тихоокеанському регіоні. А усім іншим мікродиктаторам нашого шаріка Україна заважає стрімголов кинутись під крило когось із вищеперелічених гегемонів, щоб із їхньої санкції творити у своїх частинах світу будь-яку дурню, яку їм дозволить чинити їхній хазяїн.
Більше того, саме стійкість та непоступливість України є тим ключовим фактором, таким собі наріжним каменем, який дозволяє в принципі зберегтись країнам-гегемонам та не скотитись їм у горнило конфронтацій та воєн. Бо фінальним результатом цього однозначно може стати світова бойня. Саме фактор України, її існування, як незалежної країни, є гарантією майбутньої трансформації Росії (чи її частин) із імперського тоталітарного проекту у щось більш мирне та цивілізоване.
Саме те, що Україна не паде, є гарантією для США залишитись союзником цивілізованих країн Заходу та не оскотинитись до техно цифрової радикально-релігійної фашистської диктатури.
Саме перемога України дає можливість Китаю та його народу вирватись, нарешті, з-під комуністичного ярма та максимально реалізувати з часом свій демографічний, інтелектуальний та духовно-культурний потенціал вільної в майбутньому країни типу Тайваня чи колишнього Гонконгу, а не те, що ми маємо там зараз.
Саме сонце українського ренесансу є тим дороговказом, який може повернути світову історію до нових величних вершин нашої цивілізації. Бо Україна — це рух в майбутнє. На відміну від ресентименту, який набирає зараз обертів у світі та спрямовує власні суспільства в уявне міфічне минуле — від російського «какую страну потеряли» до американського "make America great again"
Тому можна, навіть, вважати удачею той момент, що світові наддержави не сприймали Україну до останнього часу серйозно, не бачили її, як суб'єкта світової політики — це дало нам можливість стати на ноги, отримати ресурси, наростити військові та інтелектуальні м'язи, а найголовніше — почати гуртувати союзників, які сповідують наші цінності.
Бо Україна — горнило нових сенсів. Це свобода та гідність, помножені на інтелект. Це ускладнення суспільних процесів, на відміну від світової тенденції до спрощення та примітивізації. Це мережі та взаємозв'язки, на відміну від ієрархізації, кластеризації та атомізації суспільств.
Україна — заповідник чистої стерильної архаїчної демократії. Бо українське суспільство за визначенням налаштоване на співробітництво. Тобто українці шукають те, що їх об'єднує, те, що їх посилює і те, що дає їм додаткові ресурси, замість пошуку відмінностей, які роз'єднують. Це, звісно, складні енергозатратні процеси. Це не завжди вдалі процеси. Це і намагання знайти точки дотику, які нерідко переходять в срачі. Але в умовах війни — це нагальна потреба. Саме це робить українське суспільство міцним та гнучким перед викликами. А з суспільством і українську державу.
Україна — це нова військова потуга та, на даний момент, опора цивілізації. Її неможливо скорити — можна лише знищити. Це героїчний епос, який пишеться прямо зараз, прямо в цю секунду, коли ти читаєш ці слова.Україна — це гордий Давид, що дає опір гіганту Голіафу. Це Авель, який повірив Каїну, але не повернувся до нього спиною. Це Фенікс, який за щораз воскресає з попелу. Це маленький гобіт Фродо, що пробивається пекельними землями, аби у горнилі інфернального Зла знищити Перстень Всевладдя, до котрого звідусіль тягнуть свої захланні рученята ненажерливі трампутіни.
Україна — країна нових можливостей. Це щось нове для світу і незвідане. Це і свіжість, і одночасно щось давно забуте у цивілізаційній гонитві. Україна — це котел спільнот, зразок толерантності, добропорядності та гостинності.
І ми самі іще не осягнули наших можливостей. Ми самі іще в процесі вивчення самих себе. Ми іще визначаємось із нашим місцем у цьому світі і поки дуже смутно відчуваємо грандіозність нашої місії.
Що? Дуже багато безпідставного пафосу та словесної еквілібристики? Але, якщо чесно, я уже задовбався скиглити чи чути скигління. Тому усе написане вище — це лише напрямок. Лише загальне бачення. Лише початок певного розуміння. Це викладення власного відчуття та власного спостереження, власного аналізу та власного переосмислення. Можна сказати, навіть, що це певний внутрішній маніфест, мета чи така собі ідеальна модель. І звісно, дайош, критику, бо усе описане вище потребує і наповнення, і акцентів, і доповнення, і розширення, і ґрунтовнішої аналітики і, навіть, висміювання та заперечення, якщо, раптом, кудись йдемо не туди.
Але радує основне: Україна була, існує та її чекає, однозначно, велике майбутнє.
P.S. За ілюстрацію дяка улюбленому художнику — геніальному Нікіті Тітову.
