site.ua
член клубу

Журналіст (запопадливо дивлячись у вічі):

– Доброго дня, Адік! По-перше, я хочу подякувати за те, що Ви згодились на це інтерв`ю. Це мужній крок з Вашого боку, бо, як Ви знаєте, я маю свою позицію і свої погляди. І у Вас, також, є свої погляди. Тим цікавішою, на мою думку, буде наша розмова. Я обіцяю, що з мого боку не буде ніяких образливих реплік, або якихось інших моментів, які можуть Вас зачепити.

Гість (із легкою поблажливою посмішкою):

– Мої вітання, Дімка! Радий нашій зустрічі. Можу, навіть, заспівати «Черемшину». (сміється і показує балон із «чєрьомухою»)

Журналіст (схвально киваючи головою):

– Як Вам, до речі, Київ? Як він Вас зустрів у свій час?

Гість (замріяно):

– Я до Києва добрався десь у вересні 1941-го. Це моє улюблене місто. Обожнюю його, просто! Я рік звикав до Києва, а Київ – до мене. Тут така природа шикарна – парки, пагорби, яри.

Ж: – Це, звісно, моя особиста позиція, але я хочу звернутись до Вас, як до державного діяча. Повторюсь – як до висококласного державного діяча! Ви розумієте, що Німеччина порушила міжнародне право, анексувавши Судети та розв`язавши бойню у Польщі?

Г.: – Я не вважаю, що ми анексували Судети. Ті ж громадяни Австрії, Німеччини, Чехії мають там нерухомість. Той же Гейдріх, наприклад. Вони можуть спокійно приїжджати і користуватись нею. Там є гарантії, свобода. А народ Судет проголосував за приєднання до Великої Німеччини на референдумі. І це їхній вибір. Так і опублікуйте – адже громадяни СРСР мають знати і нашу думку на рахунок цього. В Москві, наприклад, у мене є друзі, з якими я раніше часто спілкувався і, навіть, кілька разів зустрічався – в серпні 1939-го, наприклад.

Ж.: – Повернусь до питання: але це ж все одно було порушення закону?

Гість (роздратовано):

– А вбивство людей в Гляйвіце? Гляйвіцька Катинь – чули? А утиски німецькомовних? Судети – це споконвічно німецька територія. А Польща – то великий обман. Нема і ніколи не існувало такої країни. Мій друг із Москви це вам, навіть, підтвердить. Дати його кремлівський номер телефону?

Журналіст (блідніє):

– Ні, в цьому немає ніякої потреби. Ми ж тут просто висловлюємо кожен свою позицію, чи не так? А як же утиски за національною ознакою, в яких Вас іноді звинувачують?

Г.: – Вибачте, але Ви неправі, бо у нас усі рівні перед законом. Закон – він один для всіх. Німеччина – правова держава рівноцінних можливостей. Тому в наших таборах сидять люди сотень і сотень різних національностей, які, як можна пересвідчитись, повністю і абсолютно між собою рівні. До речі, Ви можете вільно приїхати до нас на екскурсію – я гарантую Вам дах, гарячу їжу і нашу гостинність.

– Дякую, за запрошення, – якщо б у журналіста було волосся, то воно б стало дибки, – Ви розумієте, що для мільйонів людей Ви стали таким собі символом зла. Чи мучать Вас докори сумління? Чи змінили б Ви свої рішення, якби була можливість? Ви не рахуєте, що Ви заплутались?

Гість (заливаючись сміхом):

– Скажете таку дурню. Я впевнено іду до своєї мети. Хіба що залишилось остаточне розв`язання одного питання. Але про це я Вам розповім наступного разу.

Журналіст (із піднесенням):

– Я дуже дякую вам за це цікаве інтерв`ю. Мої заздрісники, які нічого в житті не створили, крім держави, армії, захисту мови, національної церкви, безвізу, оздоровлення та росту економіки, іноземних інвестицій, міжнародної антиокупантської коаліції, почнуть мене за нашу розмову критикувати. Але у мене в планах є ще інтерв`ю із Геббельсом, Гімлером, якщо Ви, звісно, не проти. І наостанок, що б Ви хотіли побажати тим, хто нас буде читати?

Гість (по-батьківськи киваючи головою):

– Звичайно ж, я дуже хочу, щоб настав мир у всьому світі. І між нами повернулись нормальні братні відносини. Адже є істина і в моїх словах – і там люди, і тут люди. Кожен висловлює свою позицію. Ще раз від щирого серця бажаю Вашому народу процвітання і миру, беззаперечно, разом з нами!

Журналіст (пригадуючи):

– До речі, чи не хотіли б Ви придбати одну пірамідку? Кажуть, дуже допомагає при свинцевих отруєннях в закритих приміщеннях.

– Ю Шиньсе? Серйозно? Ах ти ж, гон….

(далі стенограма уривається, залишаючи нас із відчуттям незавершеності)

yaroslav.deneka
Ярослав Денека

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації