site.ua
член клубу

У 2013-му році на екрани італійських кінотеатрів виходить прикольна та цікава кінокомедія режисера Рікардо Мілані «Ласкаво просимо, Президенте!» («Benvenuto Presidente!» – в першоджерелі). Фільм являє собою гостру політичну сатиру із досить оригінальним та дуже смішним сюжетом: головний герой кінокартини – простий провінційний бібліотекар Джузеппе Гарібальді – якимсь неймовірним чином випадково стає Президентом Італії та вихором вривається на саму верхівку замшілого та брудного політичного болота країни.

Чесний та порядний, простий, як двері, в спілкуванні, Джузеппе Гарібальді дуже любить навчати дітей та користується заслуженою повагою оточуючих – простих мешканців італійської провінції. Усе життя він слідує заповіту свого батька: «Все, що ти робиш – обов`язково до тебе повертається!», тому обійнявши високу посаду починає допомагати бідним та нужденним і, взагалі, неабияк шокує своєю екстравагантною поведінкою правлячий політичний бомонд, налаштовуючи весь старий політикум проти себе.

Опиняючись у владних кабінетах, Голобородько, вибачте – Гарібальді, зненацька розуміє наскільки італійська влада просякнута договорняками, корупцією, протекціонізмом та брехнею й вирішує вступити в безкомпромісну боротьбу із системою. Цитати з фільма: «Де ви бачили політика, який не краде наші гроші, та ще й свої дарує?», «Ти більше допомагаєш Італії, а не своєму сину!», «Я витрачаю гроші на дурні акції, а достатньо було дарувати гроші бідним?» і т.д.. Кінострічка є просто інструкцією по використанню та практичним посібником для будь-якого демагога-популіста.

Клаудіо Бізіо, який зіграв головну роль у цьому фільмі, є досить знаним та відомим в Італії комедійним актором, але йому навіть в найсолодших снах не могли приснитись ті сонцесяйні вершини, яких може досягти енергійний комік з непомірними амбіціями. Не зрозуміло чим він думав, але цей комедіант навіть гадки не мав, що після випуску кінострічки можна було просто взяти і побалотуватись в президенти своєї країни. Чим показав, наскільки старі європейці, зокрема італійці, цивілізаційно та інституційно схильні до деградації на відміну від більш молодих , хвацьких та диджіталізованих націй. Ну і що, що у Клаудіо Бізіо не було свого ручного Бені, чи то пак – Берлусконі? Якби він мав бізнес-хватку, як дехто, то міг би не платити податки в бюджет Італії, як «лох какойта», а як «нармальний пасажир» виводити свої статки в офшори, купуючи на них вілли в Forte dei Marmi, квартири в Лондоні та апартаменти в Криму. Тому Бізіо так і залишиться назавжди мало відомим широкому загалу актьоришкою й ніколи не стане справжнім шоу-меном, здатним на потужні та грандіозні шоу-проекти.

Проблеми в тому, що в тій чи іншій країні на вершині влади час від часу опиняються професійні актори, видатні драматурги чи, навіть, прості електрики, немає взагалі. Легендарні Рональд Рейган, Вацлав Гавел та Лех Валенса якраз є цьому чудовими прикладами. Проблема настає, коли влада випадково потрапляє в руки невігласів та дилетантів, які щиро вірять у свою винятковість. При чому, якщо це виявляються, наприклад, військові, то та країна починає дивним чином перетворюватись на казарму. Якщо країну, раптом, очолює бувший голова колгоспу, то чомусь вибудовується суцільний колгосп із відповідними бидлокомунікаціями і тракторами на військових парадах. Бувші КГБісти по привичці обплутують державу агентурною мережею, тотальним контролем та стукачами. А от коли влада опиняється в руках неймовірно веселих та вельми позитивних чувачків шоуменів – будь-яка країна ризикує обернутись у суцільне і непередбачуване треш-гумор шоу. Не вірите? Просто гляньте незамуленим оком на все те, що у нас останній рік відбувається – на Верховну Раду, Кабмін, зовнішню політику. Той самий South Park іноді просто відпочиває! При цьому всьому що за казармою, що за колгоспом чи, в нашому випадку, за шоу-проектом із назвою «Україна», маскується всього на всього звичайний перерозподіл та дерибан власності вкупі з концентрацією державних ресурсів в липких рученятах близького оточення новоспеченого месії.

Нам від цього, звичайно, аж ніяк не легше, зате які потужні емоції продукуються цим шоу-проектом! Який задіяно креатив та PR! Як професійно відбирається, пережовується й згодовується для нашого споживання потрібна інформація! Всі ці з придихом підхрипуваті селфівідеоролики вічно ображеного альфа-самця. Дефектні, але ефектні гасла. А до цього здачі з понтом аналізів. Капітанський конкурс КВН у вигляді пародії на дебати та ще й на стадіоні! Всілякі постановочні інтерв`ю акторам серіалу, замість журналістів. Божевільні прес-марафони на фуд-кортах з метою заретушувати дії балаганом. Професійно відзняті позитивно-емоційні фільми про капітуляцію Сонцесяйного в Золотому і т.д. і т.п.. Здається, сама Лені Ріфеншталь зі своїм «Тріумфом Волі» просто би обзавідувалась та билась в істериці від побаченого.

А почалось усе… Ні, не вгадали – не з серіалу. Почалось усе з образ та амбіцій. Одного кристально чесного та надзвичайно шляхетного бородатого бізнесмена беруться потроху відганяти лозиною від бюджетного корита. А іншому дєятєлю весною 2015-го випадково попадається на очі російськомовний переклад уже згаданої італійської комедії. Отак слово за слово – і доля України була вирішена. А задумане шоу стартувало, перетворюючи нашу державу у наймасштабніший в світі гумористичний проект. Сорок два мільйони акторів і масовки! Гдє ета відана! Мєчта, просто! Думаєте їх хвилювало те, що Україна може перетворитись в посміховисько? Як би не так! Розсмішити інвесторів – чим не удача для порядного олігарха? Розсмішити весь білий світ – чим не досягнення для амбітного коміка? Ну хто ще колись міг мріяти про таку славу? Тріумф, овації, почесті, зустрічі із чуваками, які на цьому глобусі «рєшают важниє вапроси», заселфитись з ними та виставити це в Інстаграм. Блін, во житуха! Як тут не повірити в «найвидатнішого політика сучасності»?

І є лише одна маленька, але дуже надокучлива проблема: «ваінствующєє мєншинство», яке постійно намагається спаскудити яскравий та унікальний шоу-проект, яке защораз тицяє тебе носом у всі твої провали та проколи. Ну, на хрена це робити, чуваки? Нармальна же разгаварівалі? Яка різниця, що в депутати понабирали кого попало? Яка різниця, що порозганяли інвесторів? Яка різниця, що в бюджеті чорна діра, а економіка летить в прірву? Яка різниця, що збільшуємо податки й тарифи, а субсидії із соцвиплатами урізаємо? Яка різниця, що іде цілеспрямомавана атака на добровольців, волонтерів та блогерів, а правоохоронні органи плавно перетворюються в гурток по шиттю справ білими нитками? Яка різниця, що на міжнародній арені весело та прикольно здаємо одну позицію за іншою? Яка різниця, що вплутались у скандал із Трампом, а потім з Оманом? Яка різниця, що мутимо якісь мутки із Росією, готові іти на "прімірєнія", пускати воду в Крим, та й в цілому - капітулювати? І взагалі – я стомився від всього цього негативу і дуже болісно його сприймаю. Атстаньтє ат мєня, пратівні!

Але наше Show Must Go On! Одного разу запущене, воно не може стати на паузу чи припинитись, як якісь «Свати» чи «Сказачная Русь». З нього не можна вийти, спригнути чи заморозити. Плюс ініціатори цього видовища явно не розраховували, що пасивні, на їх думку, глядачі повилазять на сцену та почнуть активно змінювати прописаний сценарій, виходячи на всілякі акції. Що, приміром, почнуть реагувати чи не на кожний факап, а всілякі розведення на фронті сприймати, як на звичайне розведення лохів. Бо активному та патріотичному суспільству дуже цікаво звідкіля таке тупе та упороте бажання аплодисментів та овацій? Звідки така відчайдушна впевненість, що цей бенкет самовпевненості та самообожнювання закінчиться лише балаканиною та обіймашками з ворогом, а не у вигляді давноочікуваного кулінарного шедевру на його святковій таці? Навіщо потрібні ці реверанси, перед тими, хто просто хоче тебе зжерти? Типу, спершу сядь на сковорідку і підсмали свою репутацію мутними оманськими договорняками. Чудово! Тепер посип себе перцем, приправами і помаринуйся кілька тижнів в очікуванні чергової згоди на обмін полоненими. Маладєц! Наступним кроком оголи лінію фронту, щоб ми нафарширували сіру зону своєю агентурою та підтягнули ближче наші примуси та грилі. Божечки, який гарний хлопчик! А зараз вичисти особовий склад Армії і деморалізуй її, щоб та гарно протухла, бо хазяїн любить поживу з душком. Ну, красава, просто! Тепер візьми думку громадянського суспільства, натягни її на шампур хамства та виваляй в брехні і фейках. Нє, ну ти просто крутий! Ну і для настроєнія – зіграй ще на роялі. Що? Нема натхнення? Да ладно, знімай, не стєсняйся – тут всі свої! Ти ба який нєугамонний! Підійди до дяді Вови – я тебе в животік поцьомкаю! І не баісь – у мене ніяких табу! Нармандія, Бургундія, Шампань ілі Праванс! І в наших жилах тоже єсть агонь!...

… А десь далеко-далеко в прекрасній Італії все той же комедіант Клаудіо Бізіо нарешті презентував минулого року продовження своєї політичної комедії під назвою «Bentornato Presidente!» https://it.wikipedia.org/wiki/Bentornato_Presidente («З поверненням, Президенте!»). Нє, ну не телепень? Деякі тут уже встигли у нього вкрасти і ідею, і сюжет, хвацько зняти три сезони серіалу й хакнути цілу країну. А цей шість років телився і лише зараз спромігся розродитись продовженням. Які ці італійці смішні та простуваті. Ну, просто обійняти і плакати. Ох, ця наївна Європа…

Денека Ярослав

yaroslav.deneka
Ярослав Денека

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації